Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов 📚 - Українською

Читати книгу - "Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Полювання на мамонтів. Справа №8" автора Олександр Юрійович Есаулов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 18
Перейти на сторінку:
оглядати стоянку! Можливо, це і є та сама інтуїція, на яку покладалися всі знамениті сищики?

Стоянка була освітлена великими вікнами фітнес-клубу. Ще здалеку Миха побачив сірий «Ланос», що стояв одразу біля дверей. Миха зупинився і труснув головою, немов хотів прогнати ману. Потім підбіг до машини і подивився на номер.

— Є! Вона! — подумки зрадів він і подивився на двері.

Біля дверей стояв охоронець, який вийшов на перекур.

— Нічого собі… — про себе всміхнувся Миха. — Начебто острівець здорового способу життя, а тут тип під самими дверима смердить сигаретою…

Миха підійшов до охоронця, той пильно глянув на нього і строго спитав:

— Тобі чого, хлопче?

— Скажіть, а чий цей сірий «Ланос»?

— Нашого завгоспа. А що?

— Та так, нічого…

Власник машини був встановлений, але це ще нічого не прояснювало. Миха не міг собі уявити, щоб завгосп такого недешевого закладу крав каналізаційні покришки.

— Маячня якась… Якщо власник фітнес- клубу дізнається, що завгосп краде покришки,

його ж за дві секунди виставлять з роботи! Навіть, якщо тільки запідозрять, і то в нього будуть великі неприємності… А якщо знову насос? Ні… Треба перевірити приймальника брухту, а тут без Слісаренка не обійтися!

Була вже майже восьма вечора, і турбувати майора після роботи Миха не хотів, тому вирішив іти додому. Переходячи вулицю, зупинив погляд на чорній товстій гілці, що стриміла з відкритого люка, й важко зітхнув:

— Невже, невже хомосапієнси можуть бути такими безголовими! Ні… Це не люди… І ніякі не розумні!..

* * *

Уранці, дорогою до школи, Миха розповів Льохові й Насті про вчорашні відкриття. Проходячи повз черговий люк, який, щоправда, був закритий, Миха несподівано зупинився.

— Ти чого це? — здивувалася Настя.

Миха задумливо ткнув пальцем на люк і пробурмотів:

— Диви… Не взяли… — І поліз п’ятірнею в потилицю.

Льоха із сумом похитав головою:

— Ватсоне, у тебе скоро твоя покришка поїде! Йдемо до школи! Хутчіш!

Та у відповідь Миха пробубонів якусь чергову головоломку:

— Технологія невидима, а взяли не всі… Але їх же не бачать! Або не змогли…

— Михо! — Льоха смикнув друга за плече. — Йдемо, кажу! Бо спізнимося!

— Га?.. А-а… Так, так… — Миха немов прокинувся. — Звісно, йдемо!

* * *

Відразу після уроків подзвонили Ігореві Борисовичу й попросили під’їхати до спорт- школи, де з ним і зустрілися.

— Ну? Що нарили нового? — діловито запитав майор.

Друзі розповіли про вчорашні події. Сьогодні двері гаража були зачинені. У двір зайшли через хвіртку. Постукали у двері. На стук вийшла господиня, жінка років п’ятдесяти. На прохання майора покликати господаря жінка відповіла, що його немає вдома. Поїхав, мовляв, до столиці.

— Як прізвище господаря? — поцікавився майор.

— Болтов. Сергій Болтов, — відповіла господиня.

Миха здригнувся.

— Як ви сказали?

— Болтов, а що?

— Ігоре Борисовичу, на хвилинку…

Майор на знак згоди кивнув, і вони відійшли вбік. Господиня підозріло дивилася на них.

— Ігоре Борисовичу! Коли я з бомжами на цеглярці возився, вони там якогось Болта згадували. Може, Болтов і є Болт?

Майор підморгнув і повернувся до господині:

— Будьте ласкаві, відчиніть нам гараж.

— Це ще навіщо? Сергій сторонніх туди не пускає!

Майор додав голосу офіційності:

— Ви що, хочете, щоб я з’їздив по ордер на обшук?

Господиня стисла губи, але принесла ключ. Відімкнули двері й зайшли в гараж. Не треба було й світло вмикати! Навіть у напівтемряві було чудово видно, що приміщення абсолютно порожнє!

— Це що? — здивовано запитав Слісаренко. — Такий жарт?

— Ігоре Борисовичу… — розгубилися друзі. — їй Богу, ще вчора ввечері тут гора металобрухту лежала! Своїми ж очима бачили!

— І де вона, ваша купа?

— Скажіть, будь ласка, — звернувся Миха до господині, — а господар сьогодні звідси нічого не вивозив?

— Звідки я знаю! — відповіла та й відвернулася, кинувши на прощання: — Ось повернеться, в нього й питайте!

Коли сищики й майор вийшли на вулицю, Миха запропонував:

— Давайте спробуємо розпитати у сусідів? Може, вони що бачили?

Це було логічно, і Слісаренко заперечувати не став. Пішли по сусідах. Але, як на зло, ті кілька сусідів, які могли бачити зі свого двору той гараж, або були на роботі, або робили щось удома, й нічого підозрілого в будинку приймальника металобрухту не бачили.

— А може, в спортшколі попитати? — запропонував Льоха.

Зайшли в кабінет до Тарасюка. На запитання майора про гараж, Тарасюк не задумуючись відповів:

— Так там сьогодні вранці машину вантажили. Металобрухтом…

— Ну ось, — полегшене зітхнув Льоха, — а ви кажете — жарт… Був там металобрухт! І биті покришки були!

— Схоже на те… — погодився, нарешті, майор. — А зараз усе відвезли кудись… швидше за все, до столиці.

— Але ж завгосп… і покришки… — пролепетав Льоха.

— Завгосп є, покришок немає, — скрушно похитав головою Миха.

— І пред’явити нам ні завгоспу, ні господареві гаража — нічого! — підтвердив Мишкові міркування майор.

— Що ж… Будемо чекати. Поспостерігаємо за гаражем… Поспостерігаємо за завгоспом… Покришки ж нові все одно коли-небудь поставлять, а, значить, цей тип знову їх вкраде.

Але зараз все змінилося: ми знаємо, де його чекати, — Миха подивився на Слісаренка, немов питаючи, чи правильно він виклав ситуацію.

— Ну, в принципі, слушна думка, — погодився майор, — щоправда, за однієї умови…

— Якої? — в один голос запитали Миха й Льоха.

— Якщо покришки краде саме завгосп.

Розділ 9

Справа про крадіжки покришок з люків у Горобинівці набула скандального розголосу. Місцеві газети, немов змагаючись між собою, лаяли: організації, яким належали незакриті каналізаційні отвори, за те, що ті їх довго не накривають; міліцію за те, що та так довго не може впіймати злодіїв; міську владу за те, що та не може змусити ні тих, ні інших як годиться виконувати свої посадові обов’язки…

Начальник міського відділу міліції викликав майора Слісаренка «на килим» і влаштував йому справжній рознос.

— Підніміть на ноги громадськість! Підключіть усіх своїх співробітників! Усі вихідні всім співробітникам, доки не впіймаєте злочинців, скасовую! І майте на увазі, майоре Слісаренку! Якщо впродовж тижня злодії не будуть упіймані, ви знову станете капітаном! Я особисто зірву з вас майорські погони!!!

Після такого розносу майор всерйоз узявся за справу. Люками в місті опікувалось кілька господарів. Міськводоканал, який обслуговував водонапірну мережу та каналізацію. Міськтеплоенерго, яке мало стосунок до мережі, по якій подавалася гаряча вода й опалювалися будинки. Газівники, енергетики, зв’язківці… В усіх були свої підземні комунікації, свої люки, а значить, і покришки до них.

Трохи поміркувавши, майор поїхав у міськводоканал, вирішивши, що найбільша кількість люків припадає саме на цю організацію.

1 ... 13 14 15 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полювання на мамонтів. Справа №8, Олександр Юрійович Есаулов"