Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

Жінка поправила вазу з квітами та підняла очі до мене.  

- Кара Бенет, - посміхнулась руда. Вона відкинула своє довге та хвилясте волосся назад, і в цей момент її очі зблиснули в не доброму передчутті. - Скільки ми не бачились?

- Шість щасливих років, - процідила я крізь зуби. - І я б веліла стільки ж не бачитись, Шарлото Штейн. 

- Грін, - поправила вона. - Майже три роки, як Грін.

- Напевно гарне було весілля, - награно посміхнулась я. - Хоча звідки мені знати? Сестру ти не запросила.

- А ти б і не прийшла, - фиркнула вона та виявилась права. 

Я все жаліла жінку заступника, а потрібно було навпаки, співчувати йому. 

Тепер зрозуміло, чому він завжди ходив похмурим, - хмикнула я подумки.  

- То це ти Лотті? - мою щелепу аж звело. Стримувати свою відьомську сутність я не хотіла. - Кличка для пуделя. 

Жінка фиркнула та встала з-за столу. Побачивши округлий животик, я згадала, що колишня викладачка, яка виявилась моєю далекою сестрою - вагітна. 

- Він знає про прокляття? - підняла на неї погляд. 

- Ні, - помотала вона головою. - А твій бойовий маг, - вона кивнула на вікно, даючи знати, що дивилась на полігон де я вела заняття з Майклом. - Він знає?

- Ні, - повторила її жест. - І він не мій. 

- Ага, Артур мені розповідав, - махнула вона рукою, явно не вірячи. Я не знала, що заступник так любить пліткувати. Зізнатись я взагалі його не знала. - Ми завжди з тобою не чекали, що доля змінить нас. 

- Ми зраджували її власноруч, - закінчила за неї. 

Ці слова важко пройшлись нашими серцями. Ми ненавиділи одна одну за минуле, та це не змінює факту, що біда у нас схожа. І самотужки її важко переживати.

- Мене викликав, заступник Грін, не підскажеш де він?- повернула тему у потрібне русло. 

- Це я викликала, - жінка підійшла до мене ближче та підняла браслет, який мабуть належав Артуру Гріну, а потім різко звернула до дверей та закрила їх на ключ, який заховала у кишеню сукні. 

Піднявши брови, я уважно спостерігала за діями відьми. Її животик не був великим та рухи Шарлоти все ж залишились різкими, до яких я звикла ще з академії відьомства, коли ми разом вчились. 

- Якщо ти за невезіння, то це було ненароком, і судячи з усього, - я покосилась на чорного кота, який влігся на одну з книг та солодко засопів. - Ти вирішила цю проблему. 

- В мене є дещо важливіше, - Шарлота ніжно погладила себе по животі.

- Чому ти думаєш, що я стану тебе слухати? - склала руки на грудях. 

- Кажуть, що творці переслідують тих, хто бажає втілити свої мрії, - відьма сперлась на стіл заступника. - Творці завжди були на боці посередності. Лише ті любязні їм, хто покірно, як худоба, слідує за своєю долею. 

- Гарні слова, - нахмурилась я, розуміючи, що розмову Шарлота планувала вже давно. - Ти хочеш скинути на творців свій вчинок? 

- А ти свій? - Шарлота наклонила голову в бік.

- Невже ти не зробила висновків з того, що люди, яких ми зустрічаємо не випадкові, всі вони надіслані дати нам цінний урок? Гіркий в нашому випадку, - я покосилась на двері та моя далека сестра навіть не думала мене відпускати, давши знати, що свого добʼється. Принаймні вона заставить мене вислухати її, допоки не відчинить дверей. Я важко видихнула та сіла на диван.

- Я у відчаї, - тихо прошепотіла вона. - Через три місяці, або я, або моя дитина загине. 

- І, що ти від мене хочеш? Щоб я знову повірила в краще? - можливо це прозвучало грубо, але з цією відьмою по іншому не могла. Занадто боляче вона мені зробила шість років тому. Хоча я тоді також завдала їй шкоди. 

- Я більше цього не витримаю, Каро, - опустила вона руки. - Якщо я втрачу дитину Артура, я… ти розумієш про що я? В мене не залишилось нікого. А ти… Я знаю, що ти вигадаєш… щось… Я сама з цим не впораюсь.

Вона виглядала так розгублено, як ніколи в житті.

Та я не встигала за її думками. Невже вона просить врятувати її дитину, всупереч своєму життю?

- А з Артуром ти не хочеш це обговорити? 

- Він вибере мене, - видихнула вона. - А ти…

- Ти вирішила, що я вбʼю тебе? Ти геть божевільна? - округлила я очі.

- Не вбʼєш, - вона швидко сіла до мене на диван. - Лиш обміняєш життя, і це в тому випадку, якщо піде щось не так. Ти ж робила вже це. 

- Шарлото! Хіба ти не пам’ятаєш який був висновок цього вчинку? - піднялась з дивану та покосившись на двері заговорила тихіше. - Ти готова пожертвувати всім заради абсурдної спроби?

- Тільки ті, хто роблять абсурдні спроби, можуть досягти неможливого, - безнадійно мовила вона опустивши носа. - Так сталось, що ти остання до кого я б хотіла звернутись, але ти єдина хто зможе це зробити. 

Від автора:

Візуалізація до розділу:

Шарлота Грін (Штейн)