Читати книгу - "Попіл Бажань , Mari belyzenko"

Минуло кілька днів. Світ для Еліни змінився. Все, що колись здавалося важливим – страх, сумніви, навіть відчуття провини – тепер було далеким, майже примарним. Темрява, яку вона прийняла, оселилася в її серці, перетворивши її на когось іншого.

Артем був поруч завжди, але його присутність більше не лякала. Тепер він здавався її частиною, її тінню, її силою. Вони розділили щось, що виходило за межі любові. Їхній зв’язок став симбіозом, взаємним поглинанням.

Одного вечора вони знову опинилися у закинутому маєтку. Артем привів її до великого залу, де свічки горіли холодним синім полум’ям, і повітря було наповнене запахом воску й чогось металічного.

– Чому ми тут? – запитала вона, озираючись.

– Ти маєш навчитися використовувати те, що тепер твоє, – відповів він, підходячи ближче. Його очі сяяли темним світлом, і вона відчула, як це сяйво проникає в її душу.

– Використовувати? – вона нахмурилася. – Ти хочеш сказати, що це не просто сила, а зброя?

Він усміхнувся, і ця усмішка була водночас привабливою і зловісною.

– Світ буде намагатися зламати тебе. Ти або підкориш його, або він підкорить тебе.

Еліна подивилася на свої руки. Вона відчувала щось нове в собі – енергію, яка пульсувала під шкірою, ніби чекала, коли її покличуть.

– Що я повинна зробити? – запитала вона.

Артем підняв руку, і тіні в кімнаті ожили. Вони почали рухатися, створюючи фігури, які з’являлися і зникали у мерехтливому світлі.

– Підкорити їх, – сказав він.

Еліна зосередилася, намагаючись зрозуміти, що від неї вимагають. Вона зробила крок уперед, відчуваючи, як тіні починають тягнутися до неї, обвиваючи її ноги й руки. Її серце пришвидшилося, але не від страху – від адреналіну.

– Не дозволяй їм контролювати тебе, – промовив Артем, спостерігаючи за нею. – Це ти – їхня господарка.

Вона закрила очі, намагаючись зосередитися на цій новій силі всередині себе. Вона уявила, як тіні коряться їй, як вони стають її продовженням. І раптом щось клацнуло в її свідомості, і тіні підкорилися.

Вони перестали рухатися хаотично і почали танцювати навколо неї, формуючи вигадливі візерунки. Вона відчула, як сила вливається в неї, і посміхнулася.

– Добре, – сказав Артем, підійшовши ближче. – Тепер ти розумієш.

– Що це означає? – запитала вона, все ще дивлячись на тіні, які тепер плавно ковзали її пальцями.

– Це означає, що ти більше не жертва, – відповів він, нахиляючись ближче. – Ти – хижак.