Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

— Гаразд, звучить переконливо. А як щодо наших сімей? — запитала я.

— Моя сім'я не має бути проблемою. Вони вже знають про наше одруження і чекають на зустріч з тобою, — сказав він, і я відчула, як моє серце пропустило удар.

Знають і чекають, а я якось ні.

— Зустріч з твоєю родиною? Це буде... цікаво, — пробурмотіла я, відчуваючи легке хвилювання.

— Не хвилюйся. Все буде не так страшно, як здається, — сказав він, доторкнувшись до моєї руки. Його дотик був теплим і заспокійливим. Але я трішечки сумніваюся в його словах. — Як щодо твоєї сім’ї?

Це було складне питання... Моя історія не була схожа на тиху ідилію. Але я вирішила не відкривати йому всіх деталей.

— Моя мама одружена на другому чоловікові. Вона живе далеко, і наші стосунки дещо напружені, — сказала я, намагаючись виглядати невимушено. — Батька в мене немає, він нас покинув, коли я була ще маленькою.

Можливо, я трішки прикрасила та щось недоговорила, але здається Олександр  повірив. Він кивнув, його обличчя стало серйознішим. 

— Ти будеш запрошувати її на весілля? — тихо запитав, його голос був теплим і тямовитим.

— Ні, не хочу. Мені здається, що краще цього не робити.

Тому що це закінчиться не дуже добре. Вона просто все зіпсує. І мені знову доведеться записатися на психотерапію.

— Дано, я думаю, що ми повинні повінчатися.

Я здивовано подивилася на нього.

— Повінчатися? — вибухнула я, коли ми увійшли до його просторої вітальні. — Але навіщо? Це ж клятви...

Мої думки були в розпуці. Я не встигла ще звикнути до ідеї фіктивного шлюбу, а тут вже йде мова про велике весілля і вінчання перед Богом.

— Мої батьки дуже за це вболівають, — пояснив він м'яким голосом. — Кожен у нашій сім'ї вінчався. Це частина нашої сімейної традиції. І я впевнений, що вони можуть не повірити, якщо ми цього не зробимо.

Це було більше, ніж просто попросити про фіктивний шлюб. Я все ще мала свої сумніви. Чи я зможу витримати велике весілля, де всі будуть думати, що ми дійсно закохані?

— Але це... це ж несправжнє, — відповіла я, шукаючи слова. — І якось радикально.

— Так, але це дасть нам більше упевненості в тому, що ми робимо правильно, — сказав він, трішки наближаючись до мене. — Це буде частиною нашого плану, Дано. Ми зможемо реалістичніше виглядати для всіх.

Я мовчала, обмірковуючи його слова. Чи він правий? Можливо, це дійсно допоможе нам управляти цією складною ситуацією краще.

— Що ти думаєш?

Я підняла погляд на його серйозне обличчя і відчула, як він спокійно спрямовується на мою думку.

— Я... я думаю, що ми можемо це зробити, — промовила я, переконуючи себе у своїх словах.

Він усміхнувся, і його очі засяяли відповідним світлом.

— Чудово, треба записати в планувальник, щоб домовитися зі священником.

— Ну, в такому разі, я сподіваюся, що ти також передбачив, як ми будемо переконливо грати щасливу пару перед священником.

Він різко присунувся до мене так, що наші коліна доторкнулися. Я відчула, як його тепло починає поширюватися по моєму тілу, проникаючи крізь тканину одягу, викликаючи в мене легке тремтіння. Його присутність була настільки інтенсивною, що повітря між нами здавалося густішим, насиченим невидимою, але відчутною енергією. Його погляд став серйозним, і я відчула, як у мене прискорюється пульс. 

— Ти маєш навчитися виглядати закоханою, коли я дивлюся на тебе так.

Я відчула, як мої щоки легко зарум'янилися від його слів. Олександр дивився на мене з такою виразною впевненістю, що майже змусив мене відчувати справжню теплоту всередині.

— Добре, — пробурмотіла я, намагаючись зібрати думки. — Я спробую.

Мені не хотілося здаватися йому легкою здобиччю, але його погляд був таким настирливим, що я не могла відвести очей. Олександр кивнув, його губи злегка розтягнулися в усмішці.

— Ось так? — я намагалася зобразити ніжність у своїх очах. Я уявила собі шматочок тирамісу, його ніжний вершковий сир, просочений кавою, і хрусткий шар савоярді. Я уявила його солодкий смак на мові, танення в роті.

Олександр наблизився до мене, трохи нахилившись, перебиваючи фантазії, запахом своїх парфумів. Його обличчя було дуже близько до мого, і я відчувала тепло його дихання на своїй шкірі. Моє серце калатало в грудях, і я не могла не затамувати подих. Він не відповів одразу, лише пильно дивився на мене.

— Непогано.

А потім він нахилився ще ближче і, дивлячись мені в очі, промовив:

— Я кохаю тебе, Дано.