Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Запах м'яса, приготованих овочів і пряних спецій заповнив кухню, створюючи відчуття домашнього затишку. Я ніколи не думала, що дім боса буде так пахнути. Олександр виглядав задоволеним, коли спостерігав, як я насолоджуюся їжею. А раптом, його план був у тому, щоб заманити мене у свій дім і зробити щось жахливе? Я бачила таке в фільмі: багатий чоловік запрошує свою підлеглу на вечерю, а потім намагається її з'їсти. І це не метафора. Справжній канібалізм! Від цієї жахливої ​​фантазії мене трохи пробило холодом.

— Все гаразд? — запитав Олександр, помітивши зміну в моєму виразі обличчя.

— Так, так, все добре, — відповіла я, намагаючись посміхнутися. — Просто уявила, що ти можеш бути серійним вбивцею, який заманює своїх жертв смачними вечерями.

Він голосно хрипко засміявся.

— Серійний вбивця? Серйозно, Дано?

Я знизала плечима, усміхаючись у відповідь.

— Ти знаєш, як це буває у фільмах. Багаті й впливові чоловіки приховують свої темні секрети.

Він підняв келих вина і злегка нахилив голову.

— Мабуть, я повинен дописати в наш договір, що ти не повинна дивитися трилери перед зустрічами зі мною. Або, можливо, в мене є кімната, як у "П'ятдесят відтінків сірого". Це може бути ще гірше, якщо я захочу зробити тебе своєю рабинею, чи не так?

Мене аж перетрусило. В голову почали пролітати усі можливі сценарії. Може, він і справді має кімнату, як у "П'ятдесят відтінків сірого"? Може, він планує мене зв'язати і...

— Я пожартував, — треба колись сказати йому, що жартувати — це не його. — Твоє обличчя так поблідло.

Звісно, тому що я готова зараз обісратися.

— Я це зрозуміла.

— Отже, — продовжив він, коли ми закінчили вечерю. — Нам потрібно обговорити кілька аспектів нашого шлюбу.

— Наприклад?

— Почнемо з умов проживання, — він зупинився, очікуючи моєї реакції. — Я, звісно, виділю тобі кімнату, в тебе також буде окрема ванна. І це буде тільки твій особистий простір. Хоча, якщо ти раптом захочеш обговорити якісь... нічні питання, двері моєї спальні завжди відчинені, — його посмішка була такою ж спокусливою, як і натяки в його словах. — Але якщо в нас буде хтось гостювати, то спатимемо в одній кімнаті, у моїй.

Я проковтнула слину, намагаючись не втратити рівновагу. Спати в одній кімнаті з Олександром, який все ще буде моїм суворим босом? Це вже занадто. Але для переконливості доведеться йти на це. Шлюб з ним, можна вважати, як ще одну роботу, актриси. Актори ж також обнімаються, цілуються, удають, що сплять.

— Гаразд, це зрозуміло, — відповіла я, намагаючись виглядати невимушено. — Ще щось?

— Так. Публічні заходи. Ми маємо виглядати як пара на всіх заходах, включаючи корпоративи, родинні свята і вечірки з друзями.

— Це звучить логічно, — я кивнула, сприйнявши його слова з повагою. — А як щодо наших робочих обов’язків? Я маю на увазі, що ми будемо працювати в тому ж офісі.

— Так, нам доведеться бути дуже обережними, щоб ніхто не запідозрив, що наш шлюб фіктивний, — Олександр нахилився вперед, його голос став серйознішим. — Ми повинні створити враження, що ми дійсно кохаємо один одного. Тому я пропоную, щоб ми інколи проводили час разом в офісі. Наприклад, можна обідати разом, будуть виділяти тридцять або сорок хвилин на це.

Десять, тридцять, сорок хвилин на обід — наче це має значення для чоловіка, який завжди працює без перерви. Олександр сам же казав, що хоче більше часу присвячувати роботі. Здавалося, він суперечить сам собі. 

— Сорок хвилин на обід? Серйозно? — я не стрималась і засміялась. — Ти ж завжди такий зайнятий, що навряд чи знайдеш час на ці обіди.

— Вибач, що роблю це таким видимим, але ж це не так складно? Показати трохи романтики підлеглим?

Отже, обідати разом? Це звучить як щось із посібника з корпоративної етики для закоханих пар. Я кивнула, ніби погодилася з ним.

— А якщо хтось запитає про те, як почалися наші стосунки?

— Ми скажемо правду. Ну, майже правду, — він усміхнувся, його очі блищали з хитринкою. — Ми розповімо, що ми познайомилися на роботі, і що наші стосунки почалися з таємничих зустрічей.

Я кивнула, звучало достатньо логічно. Він на мить відвів погляд, ніби задумався.

— Ми повинні бути переконливими. Тому, можливо, тобі варто більше дізнатися про моє життя, а я – про твоє. Запитання на кшталт «Який у мене улюблений фільм?» не повинні ставати проблемою.

— Згодна, — погодилася я. — А як щодо... фінансів?

Олександр змінився в обличчі, серйозність повернулася.

— Всі витрати, пов'язані з нашим життям, я візьму на себе. Ти не повинна про це турбуватися.

Я кивнула, відчуваючи полегшення, але водночас дещо незручно.

— Під час нашого договору ніхто з нас не повинен зустрічатися з іншими. Це виключає будь-які можливі підозри, — продовжив Олександр.

— Зустрічатися з іншими? — я мало не засміялася. — Я, чесно кажучи, не планувала цього робити.

На мить, уявила, як Олександр приводить якусь красиву білявку модель, а я тихо сиджу в кімнаті, слухаючи їхні стогони та скрипи ліжка об стінку. Це якось неприємно. Або можливо у нього хороша звукоізоляція.

— Добре, що ми розуміємося, — сказав він, його очі засвітилися. — Я теж не планував подібного. У мене немає ні сил, ні часу на інших.

Ну і добре.

— Завтра ми їдемо купляти обручки та... Що там ще потрібно? Ах, так, ще подавати заяву в РАЦС, — він вимовив це так спокійно, ніби йшлося про щось абсолютно буденне. — А потім — весільні наряди.

— Завтра? Так швидко? — ахнула я. — І ми що будемо мати справжнє весілля?

— Так, ми одружимося через неділю. Нам потрібно поспішати. Весілля буде не обов'язково дуже велике, якщо ти не хочеш, але таке, яке змусить всіх повірити в нашу історію, — відповів він, усміхнувшись.

Куди так поспішати?!

— Як ми пояснимо наш раптовий шлюб? — запитала я, розмірковуючи.

— Ми можемо сказати, що довго приховували наші стосунки, але вирішили зробити цей крок через сильні почуття один до одного, — запропонував він.