Читати книгу - "Шепіт забутих доріг, Мора Мюррей"

Обожнюю канікули за те, що можна валятися, і ніхто не буде витягувати тебе з ліжка. Прокинулася я пізно, одразу помітила що Аліса вже встала і чимось греміла на кухні. Я ще трішки повалялась, полиставши старі повідомлення та фото, і потім пішла до сестрички на кухню. 

Проходячи повз мамину спальню, я помітила, що вона ще мирно спала, в тій же позі, що я бачила її вночі. На кухні Аліса вже нарізала бутерброди, я приготувала нам на двох омлет з чаєм. Набравши води в пляшку і взявши кілька бутербродів ми вийшли в садок, валятися на ковдрі та грітися на сонечку. Аліса взяла з собою книгу “Пеппі Довгапанчоха”, яку перечитувала вже третій раз. Я ж вирішила ще раз пролистати старі паранормальні журнальчики, та кросворди в старих газетах. 

Коли все це нам набридло, а пляшка води вже була порожньою, ми вирішили піти на головну та єдину вулицю Сирих Доріг. 

Взагалі, Сирі Дороги знаходились в дуже красивому місці. Навколо був ліс, який оточував село соковитою зеленню так, що навіть покинуті будинки не виглядали так сумно. Скоріше навіть загадково, ніби у цих місць була своя багата історія. 

Ми не зустріли нікого з місцевих жителів, однак їхню присутність видавала білизна яка сушилася на подвір’ях, та димок над будинками. 

- Знаєш, тут не так і погано, - сказала я дивлячись навколо. - Можна спробувати дізнатися в Смоляному, де дістати книги, і все літо читати, читати і читати. 

Аліса посміхнулася і одобрила мою ідею, все ж таки провести канікули в такому глухому місці повинно було мати свої плюси. 

Я майже забула про свій нічний кошмар з рукою але про всяк випадок вирішила поділитися цією історією в чаті з друзями. 

Справа в тому, що в останні шкільні дні ми перекидалися в основному домашкою, смішними роликами та жартівливими повідомленнями. І Анька попросила скидати побільше страшилок, щоб було чим лякати дівчат в таборі. Кожен, звичайно намагався знайти історію страшніше попередньої, і бажано з поганим фіналом. Деякі скидали посилання, а хтось весь текст повністю в чат. 

Зазвичай ми висміювали всі ці “жахливі” історії, бо страшилки з поганим фіналом потрібні, щоб дочитавши останнє речення ти відчув себе в безпеці, адже з тобою такого статися не може. А це не може не радувати.

Особливо ми сміялися над історією, яку нам скинув Денис, в останній навчальний день. 

Вже набираючи свій сон, я почала лінитись, і прокрутивши повідомлення вгору натрапила на цю страшилку. Почала читати, періодично посміюючись, бо з нами ж таке ніколи не трапиться. 

Я тоді жила на зйомній квартирі. Звичайна дев’ятиповерхівка, я жила на шостому поверсі в самій звичайній квартирі звичайного будинку. Взагалі там все було типове, і сусіди, і двір. Мені було зручно добиратися до роботи, та і ціна мене влаштовувала. От тільки одне дратувало: постійно ламався ліфт. Але і ця проблема була типовою, тому навіть старенькі бабусі та матусі з маленькими дітьми змогли звикнути. Сходи, правда, на відміну від ліфту, відділяла від квартир стіна. Вона надійно захищала слух тих, хто знаходився в квартирі, від тих хто піднімався сходами. Цього разу, повернувшись від подруги пізно ввечері, я знову помітила що ліфт не працює. Я навіть не дуже засмутилася, що не погодилась на пропозицію подруги та її чоловіка лишитися у них на ніч. Мені більше подобалось засинати у себе вдома, збиратися на роботу не кваплячись і без черги у ванну кімнату. Через необхідність йти на роботу вранці, в гостях я зовсім не пила. 

Без особливої надії натиснувши кнопку ліфта кілька разів, я не кваплячись почала підніматися нагору, заспокоюючи себе, що таке навантаження навіть корисне для здоров’я. 

Підходячи до третього поверху я почула, як внизу зачинилися двері до під’їзду. Комусь із сусідів теж пощастило сьогодні із вечірнім тренуванням. 

Піднімаючись, я з цікавості кілька разів оберталася, щоб подивитися. На стіні показалася тінь, але очікуваного людського силуету я в ній не розрізнила. Спершу я подумала може це п'яниця, а може людині погано. Але тінь рухалася настільки швидко, що я одразу ж відмела свої здогадки. 

Чоловік, в такому ж звичайному, як і наш будинок одязі, піднімався сходами на чотирьох, при цьому, мабуть почувши кроки, весь час піднімав голову і принюхувався, а може просто намагався роздивитися мене. Він широко посміхався, і це робило його обличчя трішки божевільним. Саме обличчя, а не те, що у нього на ногах, поверх спущених сірих шкарпеток були взуті старі черевики. Але і на руках… зап’ястки були взуті точно так само у старі розтоптані черевики.

Звучить смішно, однак тоді це сміху зовсім не викликало: пізній вечір, більшість сусідів уже спить, порожні сходи, самотня я і дивний чоловік, який на чотирьох підіймається вгору із взуттям на руках. При цьому не звичайно, а не згинаючи колін, щоб штани не забруднити. Це ж так незручно, але чоловік при цьому підіймався дуже жваво. 

Я зупинилася, не знаючи як реагувати. Взагалі перша думка була тікати, бігти через дві три сходинки на свій поверх, заздалегідь підготувавши ключ. Чому я цього не зробила, все ще не можу зрозуміти. 

- Дівчино, ви не бійтесь - сказав він продовжуючи широко посміхатись і повільно проходити повз мене.

Щоб пропустити його, мені довелося з усіх сил притиснутись до стіни. Я принюхалася, і відчула запах пилу та якогось диму. Насправді, я не дуже боялася. Ситуація здавалася мені настільки абсурдною, що я одразу ж придумала виправдання: цілком можливо, що я стала жертвою пранку, а слова дивного чоловіка тільки переконали мене в цьому: 

- За мною йде покійник - сміючись продовжив дивний тип, повертаючи до мене обличчя з широченною посмішкою і блискучими очима. 

Тінь від нього гротескно ламалася на стіні, абсолютно не схожа на людську. Я нічого не розуміла, однак він не здавався мені агресивним. 

Він не намагався напасти на мене, і я змогла заспокоїти тривогу, яка тільки почала розростатися. Навіть його обличчя почало здаватися мені знайомим, можливо навіть він жив в цьому домі, і я їздила з ним разом у ліфті, а може зіштовхувалась на вході біля під’їзду.