Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Аурелія Ерабет Альтаур

Не буду розповідати, скільки сил і нервів мені довелося витратити на ловлю риби, і скільки часу це зайняло. Але врешті-решт, ми разом з Ембер зловили достатньо улову для втамування голоду.

Ще якийсь час зайняло приготування риби. І нарешті ми приступили до їжі. Ми не поверталися в ліс, розташувавшись на березі річки.

Коли ми вгамували перший голод, кожна з нас витріщилася на іншу з запитаннями в погляді. Але ніхто з нас не наважувався поставити своє запитання.

Нарешті я не витримала і запропонувала:

- Давай так: ставимо запитання одне одному по черзі.

- Добре, - погодилася дівчина, і перейшла до запитання: - Ти завжди так багато їси?

- Ні, просто зараз дуже голодна, - відповіла я правду, бо не бачила сенсу приховувати це. Вона все ж помітила мій підвищений апетит. Потрібно бути обережною, інакше можу ненароком видати свій секрет.

Тепер моя черга. І я задумалася, з якого питання почати, у мене їх багато накопичилося. Нарешті вибравши одне, я запитала:

- Яка в тебе спеціалізація?

Думаю, це питання зараз найважливіше. Від відповіді Ембер залежить багато чого.

- Ментальна магія, - тихо відповіла дівчина, і продовжила: - Можеш не переживати, твої секрети мені зараз недоступні. Це місце сильно обмежує мої можливості. Зараз я можу тільки відчувати ментальний фон живих істот.

- Добре, - зітхнула я з полегшенням.

Я поки що не настільки впевнена у своїй співрозмовниці, щоб одразу ж розповідати їй усі свої секрети.

Поки я була зайнята своїми переживаннями, Ембер перейшла до нового запитання:

- Як ти сюди потрапила?

- Тебе ж цікавить не спосіб, а обставини? - висловила я своє припущення.

Моя співрозмовниця підтвердила це кивком. Останні години я придивлялася до Ембер, і майже зі стовідсотковою впевненістю могла сказати, що вона мені не ворог. Просто залякане дівчисько, яке теж від чогось тікає. Мабуть, розповім їй дещо:

- Я тікала від своїх ворогів, і мені довелося стрибати в портал. Мої супротивники пустили мені вслід руйнівне закляття, яке зачепило портал. Через це налаштування збилися, і я потрапила сюди.

Розповідати більше я поки що не збиралася, все ж таки ми занадто мало знайомі, щоб цілком їй довіряти. Та й моя співрозмовниця також не особливо хотіла ділитися подробицями про себе.

- Ти боїшся, що я пов'язана з твоїми ворогами? - висунула я припущення.

Ембер при моїх словах здригнулася і сильно напружилася. Очевидно, я вгадала. І як діяти далі? Ні вона мені не довіряє, ні я їй. Але щоб вибратися звідси, потрібно діяти злагоджено. Поодинці ми навряд чи впораємося. Тож я знехотя видавила із себе:

- Схоже, іншого виходу немає. Нам доведеться працювати разом, щоб вибратися з цього місця. Для цього ми повинні довіряти одне одному, наскільки це можливо. Але оскільки ні я, ні ти не віримо одна одній, нам доведеться обмінятися клятвами про взаємодопомогу і не заподіяння шкоди. Принаймні, до того моменту, поки не покинемо це місце.

Ембер дивилася на мене, і я бачила, як усвідомлення неминучості цього рішення повільно проступає на її обличчі. Нарешті вона вимовила:

- Добре. Давай обміняємося клятвами.

З цими словами вона простягнула мені руку. Я також витягнула свою руку перед собою. Подібні клятви зазвичай даються на крові, і скріплюються магією. Той, хто порушив своє слово, гине. Така дія таких клятв. І хоч тут магії не надто багато, але на клятву має вистачити.

Кожна з нас нанесла поріз на долоню, і, з'єднавши руки, ми обмінялися клятвами. Вони полягали в тому, що поки не виберемося з цього місця, не заподіємо шкоди одне одному ні словом, ні ділом, ні бездіяльністю, а будемо допомагати одне одному. З цього моменту ми ставали союзниками. Але це зовсім не означало, що можна спокійно ділитися секретами. Тільки те, що ми допоможемо одне одному, прикриємо в разі небезпеки.

Добре, тепер можна хоча б на деякий час розслабитися і відпочити. Про що я і сказала Ембер. Вона погодилася, і хотіла забратися на дерево, але я її зупинила, сказавши:

- Почекай, у мене є щось на кшталт гамака. Ми можемо розвісити їх поза досяжністю тварин, і спокійно поспати там.

- Чудово, - зраділа Ембер.

Я витягла потрібне з рюкзака і почала закріплювати гамаки на деревах. Коли з приготуваннями було покінчено, я вирушила до лісу, кинувши на ходу:

- Я в кущики.

Звичайно, мені не тільки потрібно було усамітнитися в особистих справах, але я хотіла вкотре спробувати зв'язатися з Мел. При Ембер я це робити остерігалася, не до кінця їй довіряючи навіть після клятви.

Цього разу я також не дочекалася відповіді, і вже хотіла повернутися назад, коли почула:

- І що це ти щойно робила?!

І як я раніше не помітила магічки? Вона дивилася на мене з усією можливою підозрою людини, вимушеної ховатися і остерігатися за своє життя. Дуже схоже на те, як я б зреагувала в подібній ситуації. Гаразд, якщо ми союзники, то краще розповісти про це: