Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Сонце стояло високо в небі, коли до старого млина з гучним гуркотом під’їхала біла поліцейська "Нива".

З неї з гримотом вибрався капітан Григорій Буряк.

Він оглянув територію, засунув руки за пояс і голосно прокашлявся.

— Так-с! Ну що, зараз розберемося, що тут відбувається!

Позаду нього стояла невелика група селян, які прийшли подивитися на "офіційне розслідування".

Баба Варвара схрестила руки на грудях і хмикнула.

— Оце зараз буде цирк.

Дід Петро стояв поруч і спокійно смалив люльку.

— Ну, я хочу подивитися, як він збирається допитувати млин.

Баба Марія покачала головою.

— Та ж він навіть не вірить у те, що тут щось є.

— Ну, тим цікавіше, — пробурмотів дід Петро.

Максим, Соломія, Тимко та Іван стояли за деревом неподалік.

— Він серйозно думає, що знайде щось серед білого дня? — прошепотів Тимко.

— Думаю, що йому просто треба показати всім, що він "контролює ситуацію", — відповіла Соломія.

— Тобто це вистава?

— Майже, — сказав Максим.

— Ну тоді я хочу попкорн, — пробурмотів Іван.

А тим часом Буряк уже почав свою "операцію".

Капітан Буряк широкими кроками підійшов до млина.

Зупинився.

Серйозно подивився на двері.

А потім грюкнув по них кулаком.

Гуп! Гуп! Гуп!

— ХТО ТАМ?!

Усі завмерли.

Млин мовчав.

Вітер легенько хитав траву.

Буряк перехрестив руки.

— Виходь, якщо не боягуз!

Тиша.

Селяни перезирнулися.

Баба Варвара тихо засміялася.

— Та він справді думає, що з ним будуть розмовляти?

— А раптом? — підморгнув дід Петро.

Капітан Буряк не збирався здаватися.

Він вийняв свою дубинку і почав нею постукувати по дверях.

— Я кажу ще раз! Виходь, якщо не боягуз!

Тиша.

Навіть горобці, які сиділи на даху млина, дивилися вниз, ніби чекали, що буде далі.

— Ну що, боїшся поліції?! — загорлав Буряк.

І тут…

Двері тихо заскрипіли.

Самі.

Легко.

Майже непомітно.

Селяни відразу затихли.

Максим напружився.

Соломія взялася за блокнот.

Тимко затамував подих.

Іван схопив Максима за рукав.

— Ну от! От і все! От зараз вони відкриються, і звідти вилізе щось велике й страшне!

Але нічого не сталося.

Капітан Буряк впевнено підняв голову.

— Ну! Я ж казав! Там нікого немає!

— А чого тоді двері самі відкриваються? — запитала баба Варвара.

— Це вітер!

— Ви прямо як Тимко! — пирхнув Іван.

— Це вітер, і це моє остаточне рішення!

Дід Петро тихо підкурив люльку.

— Так, записуємо: вчора двері самі зачинилися, сьогодні самі відкрилися… Цікавий у нас "вітер".

— Я вам кажу! Жодних тіней, жодних чудовиськ, жодних привидів!

— А гуркіт уночі? — нагадала баба Марія.

— Коти бігали!

— Які ще коти?!

— Великі коти!

Соломія закотила очі.

— Як же я люблю "офіційні розслідування".

Буряк знову вдарив по дверях.

— Останній раз кажу! Якщо хтось там є — виходь!

Тиша.

Буряк задоволено кивнув.

— Ну от! Там нікого немає!

І в цей момент…

З млина пролунав гучний звук.

Гррррррх! ГУП!

Ніби щось важке знову впало всередині.

Буряк різко відсахнувся.

— Що за?!

Селяни знову затихли.

Максим вчепився в ліхтарик.

Соломія швидко розгорнула блокнот.

Іван притиснувся до дерева.

— От і все, почалося!

Буряк оглянувся, знову глянув на двері…

А потім глибоко вдихнув, вирівняв спину і серйозно сказав:

— Ну, напевно, то дійсно вітер.

І рвучко повернувся до машини.

— ВСЕ! Нічого тут немає!

— А що це тільки що було? — крикнув хтось із натовпу.

— Нічого!

— Так звук же був!

— То, напевно, дошка впала!

— А чого вона саме зараз впала?

— БО ВІТЕР!

— Ви ж тільки що сказали, що вітру немає.

— ВСІ МОЖУТЬ ІТИ ДОДОМУ!

Баба Варвара хитнула головою.

— Та я так і знала.

Буряк сів у машину, завів її, а потім швидко поїхав.

Але селяни ще довго стояли біля млина.

Бо тепер уже навіть вони не були впевнені, що все це вигадки.

І тільки четверо дітей і один кіт знали, що все тільки починається.

Коли всі розійшлися, Максим, Соломія, Тимко й Іван зібралися під старим дубом.

— Отже, ми тепер офіційно знаємо, що навіть Буряк злякався, — сказала Соломія.

— Але ніколи цього не визнає, — додав Тимко.

— Це означає, що тепер він взагалі не буде лізти в цю справу, — підсумував Максим.

— Ага. Тобто тепер тільки ми розбираємося з тим, що там живе, — пробурчав Іван.

Бублик сидів поруч і уважно слухав.

Його жовті очі блищали на сонці.

Він знав більше.

І скоро всі дізнаються правду.