Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Бібліотека Академії займала дві вежі, з’єднані аркою, і, здавалося, була такою ж звичною, як і будь-яка інша: ряди полиць, столи для читання, сувора бібліотекарка з поглядом, який змушував студентові забути своє ім’я. Але Лін вже давно зрозуміла: в Академії все має шари, як цибуля або маніфест Ректора Фенріка.

— Це не просто бібліотека, — сказала вона Тайсу й Діні, коли ті збирались іти в спальню. — Я відчуваю, що вона ховає щось… велике.

— Якщо побачиш дракона, передай йому, що я ще не закінчив свою курсову, — позіхнув Тайс і пішов.

Лін залишилась сама. Вона несла з собою артефакт — свого старого знайомого з підземелля, який за останній місяць проявляв дедалі більше... характеру.

— Я думала, тебе вже можна називати якось, — пробурмотіла вона. — Що скажеш на… Мотик?

Сферичний кристал у футлярі забринів, наче вібрував від образи.

— Добре, добре. Не Мотик. А як щодо... Аркіан?

Кристал м’яко загорівся зсередини. Відповідь була позитивна.

— Аркіан, значить. Тепер ми — команда. Якщо ти мене ще раз не підставиш.

Артефакт вибухнув легким іскорковим світлом — схоже, образився.

---

Коли Лін проходила між рядами, щось змінилось. Замість знайомої стіни на північному кінці зали була… ще одна полиця. І ще одна. А за нею — двері з написом, якого вона не бачила раніше:
“Рівень: Обмежено. Вхід — тільки для тих, хто не питає дозволу.”

— Це наче спеціально для мене, — прошепотіла Лін і торкнулась ручки.

Двері відкрились самі. За ними — вузький прохід униз, а далі… безкраї зали. Справжнє місто книг. Стелі губились у темряві, а поміж книжковими “вуличками” ходили тіні. Одні з них шепотіли цитати, інші — сварилися, а ще одна, судячи з вигуків, вивчала прокльони на трьох мовах.

— Це вже не просто бібліотека. Це світ. І я в ньому гість.

Раптом Аркіан здригнувся в руці — і спрямував тонкий промінь світла вбік. Лін пішла за ним, минаючи полиці, що самі пересувались, звільняючи дорогу. Вони привели її до ніші, де лежав тонкий том із чорною обкладинкою. На ній — символ факультету нестабільних структур.

— Ти щось знаєш, так? — прошепотіла Лін, торкаючись книги.

Аркіан засвітився яскравіше. Сторінки розгорнулись самі. На одній із них — фотографія. Фенрік. Молодший, без капелюха. Поруч із ним — чоловік з такими ж очима.

Професор Еліан Фаррон, дослідник міжвимірних нестабільностей. Зник за невідомих обставин. Останнє місце перебування: Бібліотека, рівень 7, сектор Архіву Спотворених Реальностей.

— Він шукає його. І він був тут.

Книга тріснула навпіл, і з неї вилетіла крихітна сфера — міні-копія Аркіана, яка оберталась, мов компас. Вона зависла в повітрі, й почала тягнутися вниз — далі в глибини бібліотеки.

— Я знала, що ніч розтягнеться. Ну що ж, Аркіане… йдемо на пошуки привидів і забутих професорів.

І вони рушили далі. Бібліотека дихала, шелестіла, спостерігала. А десь глибоко, в самій її серцевині, щось прокинулось від імені, яке не вимовляли роками…