Читати книгу - "Ти - мій спокій, Ірен Вастро"

-О це так подарунок! – каже він ніби ображено.

-Так, так. Зустрінемось завтра.- кажу я і проводжаю за руку до дверей.

-До завтра, моя дівчино, Яна.- каже і знову цілує в губи.

****

Ось ми вже 3 роки зустрічаємося з Андрієм. Щодня це нагадує казку. Щодня купа романтики і ніжності. Щодня слова «Я тебе кохаю». В цьому році я закінчила університет і отримала диплом лікаря,  Андрій працює адвокатом, Вероніка вже закінчує 1 клас, а наші батьки живуть душа в душу. Але… Не все так безхмарно… До України приїхав батько Андрія.  І з тих пір у нас змінилися стосунки. Коханий приходив додому засмучений, постійно сварився зі мною, перетворився на незнайому мені людину. Я почала плакати по ночах, а потім вирішила закінчити стосунки.

-Андрію, я не розумію, що з тобою відбувається останнім часом. Ти на себе не схожий.- почала я розмову, коли хлопець прийшов додому з роботи.

-Тому що ти не навчилася готувати, картопля пересолена, та ще й пригоріла.- сказав він, кидаючи виделку.

Я хутко підійшла до столу, забрала в нього тарілку та висипала її у відро.

-Тоді  приготуй сам.- сказала я і невитримавши сліз, побігла в кімнату і закрила двері.

-Я гадаю, що нам краще розійтися.- каже Андрій, зайшовши в кімнату.

Стає боляче від його слів, але я мовчу.

-Я зберу речі.- каже хлопець та йде.

Сльози котяться рікою, а в душі, ніби купа кинжалів, шарпають моє серце. Чую як стукнули вхідні двері в квартиру і починаю гірко плакати. Плачу всю ніч, а потім засинаю під ранок.

-Можливо, це був лише сон.- думаю про себе.- Сьогодні він повернеться і все буде як раніше. -думаю я.

Але нічого не повертається. Їду до батьків, хочу побачити батька, поговорити з ним.

-Доню, що сталося?- питає батько бачачи мої очі.

-Андрій мене покинув.- кажу я і гірко плачу.

-Чому? Ви ж так любили одне одного.- каже батько обіймаючи мене.

-Не знаю.- кажу я.

В цей час до кімнати заходить Андрій.

-О ти вже тут? Прийшла на мене жалітися? Як бачиш кохання не безкінечне, а особливо тоді, коли його й не було. Я просто закохав тебе в себе, і кинув тебе.  Нехай твій батько відчує, що відчував я, коли приїхав на їхнє з мамою весілля. Я завтра їду за кордон з батьком, і сподіваюся, що більше тебе не побачу.- каже він свої образливі, гіркі слова.

-Йди, геть з мого дому!- кричить батько.

-Та будь ласка.- каже незнайомий мені Андрій і йде геть.

-Доню, все буде добре.- каже батько, витираючи мої сльози.

-А що тут у вас сталося?- питає Валентина, заходячи в кімнату.

-Твій син кинув та образив мою доньку.- каже батько.

-Андрій не міг.- каже вона.

-Ще й як міг.- каже батько.

-Я зараз.- і мачуха вискакує за сином.

-Доню, не переживай, ми з усім впораємось.- каже батько.

В дім повертається бліда Валентина.

-Мені дуже жаль. Не таким я ростила сина. Це вплив його батька. Доки його не було, все було добре.- каже мачуха витираючи сдлози.

-Доведеться жити без Андрія.- кажу я і ми обоє дивимося одна на одну з мачухою.

****

З того часу минуло ще 2 роки. Я працюю лікарем в місцевій лікарні.  І сьогодні у нас  24 лютого 2022року. Ми прокинулися від звуку сирени та вибухів. Сьогодні була моя нічна зміна.

-Що сталося? Що це?- питали  пацієнти.

-Кажуть війна почалася.- крикнув хтось з мед персоналу.

 Так почався День якого нікому не забути, особливо  українцям.  За день було багато поранених військових, під обстріл потрапили військові. Лікарня була переповнена. Ввечері я нарешті перезвонила батькові.

-Ви як?- питаю я.

-Доню, у нас все добре.  А ти як? Коли додому?- питає батько з тривогою.

-Багато поранених, маю допомогти.- кажу я.

-Не забувай про відпочинок, доню.- каже батько.

-Постараюсь.- кажу я і йду за черговою порцією кави.

Ост таке не сподіване продовження. Невже Андрій і справді не кохав Яну? Це був його підступний план, який він розтягнув на роки? Як війна вплине на життя героїв.?Якщо вам цікаво і ви ще не поставили сердечко, то зробіть це зараз.

Ваша ІРЕН ВАСТРО