Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

— Шльондра, — відказав Ґабрі.　

— Поглянь на це. — Ледь не катапультуючи своєю вагою Рут і Ґабрі з дивану, Мирна сіла з другого боку від поетеси. Тримаючи тарілку, вона показала в напрямку групки молодих жінок, що стояли біля ялинки й критикували зачіски одна одної. — Ці дівчата вважають, що в них сьогодні невдалий день. Зачекайте-но!　

— Це правда, — зауважила Клара, озираючись у пошуках стільця.　

У кімнаті було тісно, люди теревенили французькою та англійською. Зрештою, вона сіла на підлогу, поставивши свою переповнену тарілку на журнальний столик. До неї приєднався Пітер.　

— Про що ви говорите?　

— Про волосся, — відповіла Мирна.　

— Рятуйся, — застеріг Олів’є, нахиляючись до Пітера. — Нам уже запізно, але ти можеш утекти. Я так розумію, що на іншому дивані мова про простату.　

— Сідай. — Клара потягнула Пітера вниз за ремінь. — Ті дівчата, бач, жаліються на долю.　

— Хай-но дочекаються менопаузи! — підтримала її Мирна.　

— Про простату? — перепитав Пітер Олів’є.　

— І про хокей, — зітхнув той.　

— Ви мене слухаєте?　

— Як важко бути жінкою! — бідкався Ґабрі. — Спочатку місячні, потім втрата цноти з вами, тваринами, потім нас покидають діти й ми вже не знаємо, хто миє…　

— Віддаємо найкращі роки свого життя невдячним виродкам і егоїстичним дітям, — кивнув Олів’є.　

— І, зрештою, ледве ми записуємося на курси гончарства й тайської кухні, як бац!　

— Або ж ні, — кинув Пітер, усміхаючись до Клари.　

— Обережно, хлопче. — Вона ткнула його виделкою.　

— Менопауза! — виголосив Олів’є дзвінким голосом диктора Сі-Бі-Сі.　

— Страшно навіть вимовити, — зауважив Ґабрі.　

— Перша сивина. І ось вам невдалий день, — сказала Мирна, ігноруючи хлопців.　

— А якщо перша сива волосина з’явиться на підборідді? — запитала Рут. — Оце точно невдалий день.　

— Боже, це правда! — засміялась Матінка, приєднуючись до них. — Довга, жорстка.　

— Не забувай про вуса, — вставила Кей, зі скрипом опускаючись на місце, яке звільнила для неї Мирна.　

Ґабрі підвівся, поступаючись місцем Матінці.　

— Ми уклали непорушну угоду. — Кей кивнула Матінці й поглянула на Ем, яка розмовляла із сусідами. — Якщо одна з нас лежатиме непритомною в лікарні, інші подбають, щоб її висмикнути.　

— Від’єднати від системи життєзабезпечення? — перепитала Рут.　

— Висмикнути волосину на підборідді! — відказала Кей, дивлячись на Рут із певною тривогою. — Тебе викреслено зі списку відвідувачів. Матінко, занотуй.　

— О, я потурбувалася про це багато років тому.　

Клара віднесла свою порожню тарілку назад до буфету й за кілька хвилин повернулася з трайфлом[41], тістечками та лакричними цукерками.　

— Я вкрала їх у дітей, — сказала вона Мирні. — Краще поквапся, якщо хочеш скуштувати. Діти мудрішають.　

— А я просто з’їм твої. — І перш ніж біля її руки погрозливо з’явилася виделка, Мирна встигла вихопити один смаколик.　

— Залежність робить людей жалюгідними. — Мирна подивилася на вазу з шотландським віскі, яку Рут наполовину спорожнила.　

— Тут ти помиляєшся, — зауважила Рут, простеживши за поглядом Мирни. — Алкоголь був моєю пристрастю в минулому. У підлітковому віці моїм улюбленим наркотиком було прийняття, у двадцять років — схвалення, у тридцять — кохання, у сорок — віскі. Це тривало деякий час, — зізналася вона. — Зараз я по-справжньому прагну одного — регулярного випорожнення.　

— А в мене залежність від медитації, — сказала Матінка Бі, з’їдаючи третю порцію трайфлу.　

— Є ідея. — Кей повернулася до Рут. — Ти могла б відвідати Матінку в центрі. Вона може вимедитувати лайно з будь-кого.　

Заяву зустріли мовчанкою. Клара намагалася знайти щось, здатне замінити огидний образ, що з’явився в її уяві, і була вдячна, коли Ґабрі взяв книжку зі стоса під журнальним столиком і помахав нею.　

— До речі, про лайно. Хіба це не книжка Сісі? Ем, мабуть, купила її на твоїй презентації, Рут.　

— Вона, напевне, продала стільки ж, скільки і я. Ви всі зрадники, — виголосила Рут.　

— От послухайте!　

Ґабрі розгорнув «Віднайдіть спокій», і Клара помітила, як Матінка засовалася на місці, ніби хотіла встати, але Кей стиснула пальцями її руку, і та залишилася.　

— «Отже, — читав Ґабрі, — цілком зрозуміло, що кольори, як і емоції, шкідливі. Негативним емоціям не випадково приписуються кольори: гніву — червоний, заздрості — зелений, депресії — синій. Але, якщо ви складете всі кольори разом, що ви отримаєте? Білий. Білий — це колір божественності, рівноваги. Наша　мета — рівновага. І єдиний спосіб її досягти — тримати емоції всередині, бажано під шаром білого. Це лі біен, давнє і шановане вчення. У цій книжці ви дізнаєтеся, як приховувати свої справжні почуття, щоб уберегти їх від недоброго та осудливого світу. Лі біен — стародавнє китайське мистецтво малювання зсередини. Мистецтво утримувати кольори та емоції всередині. Це єдиний спосіб досягти миру, гармонії та спокою. Якби ми всі тримали свої емоції при собі, не було б ніяких чвар, ніякої шкоди, ніякого насильства, ніякої війни. У цій книжці я пропоную вам і цьому світові мир».　

Ґабрі згорнув книгу.　

— Сьогодні ввечері їй не зовсім вдалося втримати лі біен у межах інь-ян.　

Пітер засміявся разом з іншими, обачливо уникаючи зустрічних поглядів. Потай, під шаром білої шкіри, Пітер погоджувався із Сісі. Емоції були небезпечні. Емоції найкраще ховати подалі під зовнішнім спокоєм і миром.　

— Але цей абзац не має сенсу! — сказала Клара, гортаючи книжку.　

— А інші речі мали сенс? — запитала Мирна.　

— Та ні, але тут вона каже, що знайшла свою філософію життя в Індії. Та хіба вона не казала, що лі біен — то Китай?　

— Ти справді шукаєш у цьому сенс? — поцікавилась Мирна.　

Клара знову занурилась у книжку, і поступово її плечі почали здригатися, за ними спина, і нарешті вона підвела обличчя до кола стурбованих друзів.　

— Що з тобою? — Мирна простягнула руку до Клари, у якої по щоках котилися сльози.　

— Імена її гуру, — схлипуючи, промовила Клара.

Мирна вже не розуміла, плаче її подруга чи сміється.　

— Крішнамурті Дас, Раві Шанкар Дас, Ґанді Дас. Рамен Дас. Халіл Дас. Ґібран Дас. Вони навіть її називають Сісі Дас.　

Клара реготала на все горло, як і більшість інших.　

Більшість. Але не всі.　

— Я не бачу в цьому нічого дивного, — сказав Олів’є, витираючи очі. — Ми з Ґабрі, приміром, йдемо шляхом Хааґен Дас[42]. Іноді можемо й послизнутися.　

— А один із твоїх улюблених фільмів — Das Boot[43], — сказала Клара Пітеру, — тож ти маєш бути просвітленим.　

— Так, але це «Дас» неправильне, воно не на своєму місці.　

Клара зі сміху впала на Пітера, а Анрі підбіг, щоб стрибнути на них. Коли вона опанувала себе й заспокоїла Анрі, то здивовано помітила, що Матінка покинула їх.　

— З нею все гаразд? — запитала вона в Кей, яка дивилася, як