Читати книгу - "Кров зірваних зірок, Ксана Біла"

Повітря стало важчим за камінь. Магія, яка ще вчора співала в Леї пісні світла, тепер кричала. Вона не втішала. Вона мстила.

Каель лежав на її руках. Тепер — спокійний. А вона — буря. Вперше магія не текла через неї. Вона вибухала зсередини.

В небі розірвався промінь. Арел’таар здригнувся. Місто не витримувало тієї сили.

— Ти втратила кохання. Але я можу повернути його, — сказав Кер’наар, спустившись ближче.

Його кроки не лишали слідів, але за ними тягнулась тінь.

— Я можу переписати світ. Просто дозволь мені бути частиною тебе. Стань моєю царицею, Лєє. І він — повернеться.

Вона повільно підвелась. Її голос був спокійний. Надто спокійний:

— Я не хочу копії Каеля. І не хочу світ, в якому все живе за чужим сценарієм. Я хочу світ, де навіть біль — справжній.

— Ти не зможеш його зупинити одна.

— Я не одна, — і її тіло охопило світло і темрява водночас. — У мені — любов. У мені — смерть. І у мені — гнів.

Вона вдарила перша.

Магія вирвалася з неї вибухом. Повітря загуділо. Кер’наар підняв руки, але навіть його міць не встигала за її болем.

Кожен її жест творив нову реальність — і стирав попередню.

Сторожі, що досі спостерігали здалеку, схилилися. Вони впізнали силу, яку колись стерли з часів. Ту, що не мала існувати.

— Вона стає більше, ніж ми дозволили.

І одна з них прошепотіла:

— Вона не просто двобутня. Вона — Третя.

Кер’наар скривився. Його бездоганне обличчя спотворилося гнівом:

— Я створив тебе, Лєє!

— Ти створив лише порожнечу. А я її заповнила. Собою.

Її магія злилася в спис — чорне світло, срібна лють. Вона кинула його прямо в серце Кер’наара.

Він закричав. Його тіло розпалось на уламки часу.

Але в ту ж мить… Арел’таар почав тріщати. Простір не витримував такої сили. Світла й тінь стали занадто.

— Якщо я не зупиню це… усе зникне, — прошепотіла вона.

І тоді… вона відчула руку не своїй.

Теплу.

— Каель?

Його голос лунав у неї в грудях.

— Я тут. В тобі. Я завжди був тут.

І її серце вдарило вдруге. Не для війни. Для того, щоб жити.