Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

-Ти прокинулася,- сказав якийсь жіночий голос. Я повертаю голову в право й бачу жінку в білому костюмі.- Як ти там всіх налякала, особливо свого хлопця!- заявила жінка. Хлопця? Якого ще хлопця? В мене немає хлопця!

-Якого ще...- не встигла я закінчитися, як мене обірвав вже знайомий мені голос.

-Кохана, ти прокинулася,- це нахаба! Чорта з два! Він що сказав, що я його дівчина? До біса! Що він собі дозволяє? Зовсім розум втратив? Я дарую йому свою прекрасну фальшиву посмішку. 

-Так, коханий!- спеціально даю наголос на останнє слово. Я йому покажу кохану!

-Кіра, вірно?- запитує жінка. Я повертаю голову назад до неї та киваю.- В тебе таке часто? Та ти взагалі щось їла?- запитує, поки я повільно сідаю. Голова нестерпно болить! 

-В мене таке нечасто, але я знаю через що я втратила свідомість,- починаю говорити. Жінка уважно дивиться на мене, і мій фальшивий хлопець також.- В мене дуже низький гемоглобін, вчора закінчилися вітаміни, які я давно приймаю. В мене таке було, тому все гаразд. Я сьогодні замовлю нові.

-Гаразд, сьогодні ти вже не йди на лекції. І поїж щось, а ще краще ляж і поспи. Сон зараз для твого організму чудове лікарство. Ще я дала твоєму хлопцеві таблетки від голови. Вип'єш, коли біль буде просто вже нестерпна. Гліб прослідкуєш!- наказала жінка. Ні! Ні! Ні! Мені він не потрібен! Я сама в змозі піти!

-Звичайно, Марино Олександрівно,- сказав Гліб посміхнувшись. Я почала підійматися, напевно занадто різко, тому що моя голова знов закружляла.- Кохана, обережніше. Ходи я віднесу тебе,- хлопець огортає мене своїми лапищами, за талію та тулить до себе. Ні, він божевільний! Він викликає просто божевільні емоції! 

-Не потрібно, любий. Я сама в змозі піти,- нахаба не звертає увагу на мої слова, і підхоплює мене на руки, наче я й не важу нічого. - Я вб'ю тебе!

   Шепочу йому на вухо, та обгортаю його шию своїми руками. Ми дякуємо і виходимо. 

-Ідіот! Яка я тобі дівчина? Нахаба!- починаю злитися. Який він наглий!- Постав мене, я сама в змозі йти!

-Колючко, випустиш свої колючки пізніше, а тепер спокійно!- наказує він. Ти подивись на нього! Це мене вперше за останніх 5 років так виводять. Я зазвичай стрисаніша, не лаюся. Та й вопше не обзиваю майже.

   Я закочую очі, і сильніше притуляюся до нахаби. Його шия на дотик дуже гладка, проводжу кола по ній та відчуваю, що його тілу пробіглися мурашки. Чорт! В мене таке саме було відчуття, коли він торкався мене! Це божевілля! Ми виходимо з університету, а хлопець все ще несе мене. 

   Коли ми доходимо до будинка, він відчиняє двері та проходить разом зі мною, на руках. 

-Де твоя кімната? Хоча ти напевно живеш з Діною та Маєю,- стверджує хлопець. Звідки він... Раптом мене осяює. Це він! 

-Це ти був сьогодні зранку! Ти дивився мені прямо в очі!- стверджую тепер вже я. Так, це він! 

   Хлопець нічого не говорить, тільки підіймається сходами. Заходить в кімнату та кладе мене на ліжко.

-Ем... Дякую?- якось розгублено відповіла я. Хлопець киває та виходить. В мене немає сил тому я просто лягаю.

***

   Просинаюся від нестерпного болю в голові. Голова просто тріщить! Відкриваю очі та бачу в кімнаті Маю. Дівчина сидить за робочим столом та щось вчить напевно. Вона повертає голову в мій бік, і засоромлено посміхається. 

-Якщо це я тебе розбудила, ти вибач,- тихо каже дівчина. Я заперечливо хитаю головою, вона тут ні причім.

-Ні, це не через тебе. Мене просто нестерпно болить голова, тому прокинулася,- пояснюю дівчині, щоб вона часом не почувалася винною. 

-А так. Гліб залиш тобі все на тумбочці,- Мая дарує мені одну з незрозумілих посмішок. Я повертаю голову в лівий і бачу, тацю з бутербродами, а біля них стоїть стакан води з таблетками, а ще тут є записка.

    ,,Колючка, не забудь поїсти! І випий таблетки! Бо мені потрібно буде відзвітувати Марині Олександрівні!"

   От придурок! Я мимовіль посміхаюся. Як там би не було, мені справді приємно

-Що в вас сталося, з моїм братом?- запитує Мая.- Вибач, якщо що це не моя справа.

   Дівчина засоромлено опускає голову. Вона доволі мила, її майбутньому хлопцю повезе з такою дівчиною. Хоча ми з нею ще добре незнайомі, щоб я так говорила про неї, але ця дівчина справді хороша. Це відчувається й видно.

-Нічого такого, Має. Просто мені сьогодні стало погано, а твій брат допоміг мені,- кажу коротко. Я не готова розповідати їй всього. Занадто мало часу, щоб зрозуміти що їй можна довіряти.

-Зрозуміло,- відповідає дівчина. Я не хотіла її образити.

-Що ти вчиш?- запитую в дівчини. Вона так старанно все робила тихо, щоб мене не розбудити. Це мило.

-В нас на журналістиці не все так просто, треба знати майже все,- значить вона поступила на факультет журналістики. Цікаво, навіть дуже. 

-Я зрозуміла. Гаразд, йду прийму душ та також сяду за вивчення конспектів,- на лекції Андрія Романовича, я майже все фотографувала на свій телефон. 

*** 

  Всім привіт) Діліться враженнями, як вам глава🫣 Звичайно тут можуть бути помилки, не судіть надто строго, я тільки розпочала свій писемний шлях🥰 Всім хорошого дня, та гарного прочитання😘