Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Ед був не тільки навдивовижу обдарований. Притаманні йому одержимість, маніакальна точність і фанатична ефективність щонайкраще підходили для того, кому доручили інформаційну безпеку в найсекретнішому з американських відомств. Не було такого розумаки, що міг би зламати його систему, і цим Ед неабияк пишався. Дуже швидко у Форт-Міді він зробився незамінним. До нього постійно ставали в чергу за консультаціями. Чимало людей і далі боялися його, а він частенько лаяв інших працівників, зовсім не думаючи про наслідки. Навіть самого керівника АНБ, легендарного адмірала Чарлза О’Коннора, він якось послав до біса, а може, і далі.

— Сунь свого клятого носа туди, в чому розбираєшся! — заревів Ед, коли адмірал спробував висловити міркування про його роботу.

Однак О’Коннор і всі інші дивилися на це крізь пальці. Вони знали, що Ед кричить і лається небезпідставно — наприклад, коли його колеги нехтують правила безпеки або мудрують про те, на чому не знаються. Та він і разу не втрутився в інші сфери діяльності агенції, дарма що мав доступ майже до всього. Останніми роками агенція перебувала в центрі бурхливих скандалів, коли представники і правих, і лівих сил називали її сатанинським кодлом та Орвелловим Старшим Братом, проте Ед уважав, що організація має право робити все, аби його системи безпеки залишалися надійними й недоторканними. А що сім’ї він ще не мав, то жив здебільшого в офісі.

Ед був силою, на яку всі покладалися, і хоч його особу не раз ретельно перевіряли, але нічого вартого догани виявити не змогли, за винятком хіба кількох великих пиятик, коли він ставав тривожно сентиментальним і розводився про своє минуле. Та навіть тоді Ед жодного разу не виказав стороннім, над чим працює. Перебуваючи в іншому світі, він мовчав наче могила, і якщо хтось раптом починав на нього тиснути, завжди тримався завченої легенди, підтвердженої в інтернеті й комп’ютерних базах даних.

Його зліт у лавах Агенції національної безпеки до керівника служби безпеки не був ані випадковістю, ані результатом інтриг чи маніпуляцій. Обійнявши цю посаду, він перевернув усе догори дном, щоб жоден з новоспечених правдошукачів не зміг заскочити його зненацька й дати в пику. Ед і його команда посилили внутрішній нагляд, створивши за довгі безсонні ночі те, що він називав і непробивною стіною, і маленьким лютим гончаком.

— Жоден покидьок сюди не пролізе, жоден покидьок не нишпоритиме тут без дозволу, — з невимовною гордістю любив повторювати він.

Ед мав чим пишатись аж до того злощасного листопадового ранку. День тоді видався гарний, безхмарний. У Меріленді не було ніяких ознак пекельної негоди, що охопила Європу. Люди довкола ходили в сорочках і тонких вітрівках, а Ед, від’ївши за багато років добряче черевце, перевальцем повертався від кавового автомата.

Мавши високе становище, він цілком дозволяв собі ігнорувати формальності в одязі й носив джинси та червону картату сорочку, наче в теслі, яка не надто обтискала його в талії. Сідаючи за комп’ютер, Ед зітхнув. Почувався він сьогодні поганенько. Спина і праве коліно боліли, і він проклинав колегу — колишнього агента ФБР і вельми чарівну лесбіянку Алону Касалес, що виманила його на пробіжку два дні тому.

Добре, що ніяких надтермінових справ він не мав. Треба було тільки надіслати відповідальним за COST, програму співпраці з великими інформаційно-технологічними компаніями, службову записку з новими правилами. Однак написати багато йому не вдалося. Ед у звичній для себе різкій, пихатій манері лише набрав на комп’ютері: «Щоб жоден з вас не мав спокуси повернутися до своїх ідіотських звичок, щоб усі були насторожі, як і личить кіберагентам зі здоровим рівнем параної; я хотів би наголосити…»

Аж тут його перервало застережне повідомлення.

Він не звернув на нього особливої уваги. Його системи оповіщення були такі чутливі, що реагували навіть на найнезначніші відхили в інформаційному потоці. Мабуть, це чергова маленька аномалія: система просто попереджала про перевищення прав доступу чи про якесь незначне втручання.

Та нічого перевірити він не встиг. За мить сталося щось таке моторошне, у що кілька секунд Ед відмовлявся вірити. Він просто сидів, утупившись в екран. Проте Нідгем уже достеменно знав, що відбувається. У їхній внутрішній мережі NSANet з’явився «пацюк». Коли б Ед був у якому іншому місці, то неодмінно подумав би: «От покидьки! Ну, я їх зараз розчавлю!» Але тут, у найзакритішій і найконтрольованішій мережі, яку він зі своєю командою тільки за останній рік ретельно вивчав сім тисяч одинадцять разів, щоб виявити найкрихітнішу вразливість!.. Тут — ні, це було неможливо, навіть гіпотетично!

Сам цього не усвідомлюючи, Ед заплющив очі, немов сподіваючись, що до тієї миті, коли він їх розплющить, усе щезне само собою. Та коли він знову подивився на екран, то речення, яке він почав, було вже закінчене. Після його «…я хотів би наголосити…» ішли слова: «щоб ви припинили чинити будь-які беззаконні дії, бо це насправді дуже просто. Той, хто таємно стежить за народом, урешті сам опиняється під наглядом народу. У цьому — засаднича демократична логіка».

— Прокляття, прокляття! — пробурмотів Ед, помалу скаженіючи.

Але текст продовжився: «Розслабся, Едді. Ходім прогуляймося краще. Я маю Root».[13] Раптом Нідгем голосно закричав. Слово Root зруйнувало весь його світ. Приблизно хвилину, поки комп’ютер блискавично перевіряв найпотаємніші частини системи, Ед думав, що його от-от поб’є грець. Навколо його стола почали збиратися люди, але це все відбувалося вже наче в тумані.

Ганні Балдер треба було дещо купити. У холодильнику — порожньо. До того ж Лассе може от-от повернутися додому і навряд чи зрадіє, що нема й пляшки пива, не те що поїсти. Проте погода була жахлива, тож вона все відкладала свій похід до крамниці, сидячи на кухні й курячи, дарма що це шкодило її шкірі й узагалі всьому організмові.

Вона знову й знову переглядала контакти у своєму телефоні, сподіваючись натрапити на якесь нове ім’я. Але, певна річ, там були тільки ті, хто вже від неї добряче втомився. Усупереч здоровому глуздові, вона зателефонувала Мії. Мія була її агенткою. Якийсь час вони дуже близько приятелювали і мріяли завоювати світ разом. А тепер Ганна зробилася для Мії муками сумління, і та вже втратила лік її вибаченням. «Для актриси нелегко старіти… ля-ля-ля… льо-льо-льо…» Це було