Читати книгу - "Дівчина у павутинні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відтак Блумквіст повернувся до пошуку інформації про Франса Балдера, і тепер уже матеріалів не бракувало. На запит про професора виринуло два мільйони відповідей, однак знайти серед них його біографію було нелегко. Тут переважали наукові статті й коментарі. Здавалося, Балдер зовсім не давав інтерв’ю, і через це факти його життя мали якийсь міфічний полиск, наче їх романтизували захоплені студенти.
Судячи з усього, в дитинстві Франса вважали за більш-менш розумово відсталого, аж поки одного дня він зайшов до кабінету директора своєї школи на Екере[10] й показав помилку в підручнику математики для дев’ятого класу, пов’язану з так званими уявними числами. У новому виданні помилку виправили, а Франс наступної весни виграв національну математичну олімпіаду. Дехто стверджував, що він годен говорити задом наперед, створюючи власні довгі паліндроми. В одному зі своїх ранніх шкільних творів, опублікованому в інтернеті, Балдер критикував роман Герберта Джорджа Веллса «Війна світів», бо не розумів, як істоти, що в усьому нас перевищували, могли не знатися на відмінностях між бактеріальною флорою Марса й Землі.
Після гімназії Франс вивчав комп’ютерні науки в Імперському коледжі Лондона й захистив там дисертацію на тему алгоритмів нейронних мереж, яку визнали революційною. Він став наймолодшим професором Стокгольмського технологічного інституту і членом Королівської академії інженерних наук. Нині Балдера вважали за провідного світового авторитета в галузі гіпотетичної концепції технологічної сингулярності — стану, коли інтелект комп’ютерів перевершить людський.
Франса важко було назвати привабливим. На більшості фотографій він скидався на розпатланого троля з маленькими очима та здибленим волоссям. Однак йому вдалося одружитися з гламурною актрисою Ганною Лідд, згодом Балдер. У пари народився син, що, згідно з репортажем у вечірній газеті під заголовком «Ганнине велике горе», був розумово відсталий, хоч на фотографії до статті хлопчик мав цілком нормальний вигляд.
Шлюб розпався, і в судовий розгляд справи щодо опікунства, який був схожий на бурхливу битву, втрутився enfant terrible театру Лассе Вестман. Він заявив, що Балдерові не можна довіряти сина, бо його більше хвилюють розумові здібності комп’ютерів, ніж дітей. Далі заглиблюватися в проблематику розлучення Мікаел не став, а спробував розібратися в Балдерових дослідженнях та судових процесах і ще довго сидів, поринувши в складні тексти про квантові процесори в комп’ютерах.
Потім Блумквіст зайшов у свої документи й відкрив файл, створений близько року тому. Файл звався «Скринька Лісбет». Він і гадки не мав, чи залазить вона, як і раніше, до нього в комп’ютер, чи цікавиться його журналістською діяльністю. У глибині душі він на це сподівався і тепер замислився, чи не послати їй привіт.
Довгі особисті листи були не для неї. Вони б її тільки збили з пантелику. Тож Мікаел мав написати щось коротеньке й трохи загадкове. Зрештою він запитав: «Що нам думати про штучний інтелект Франса Балдера?»
А тоді встав і знову глянув на заметіль.
Розділ 4
20 листопада
Едвін Нідгем, чи, як його часто називали, Ед-Архімед, не був найвисокоплатнішим у США фахівцем з питань безпеки. Зате його, здається, вважали за найкращого у своїй професії. Його батько Семмі був п’яниця та ледацюга, яких ще пошукати треба, і перебивався випадковими заробітками в порту. Але погуляти він любив, тож частенько через це опинявся у в’язниці чи в лікарні.
Одначе саме ці гулянки були найкращим часом для сім’ї та своєрідним перепочинком, коли мати Рита могла пригорнути до себе обох дітей і сказати, що все в них буде добре. А взагалі їхні хатні справи були кепські. Сім’я жила в районі Дорчестер у Бостоні, і коли батько призволяв бути вдома, то бив свою дружину до синців. Їй доводилося годинами, а то й цілими днями плакати й тремтіти, замкнувшись у туалеті.
У найгірші часи Рита блювала кров’ю, тож ніхто особливо й не здивувався, коли вона померла в сорок шість років від внутрішньої кровотечі чи коли Едова старша сестра підсіла на героїн. І ще менше — коли батько з дітьми опинився на межі бездомного існування.
Дитинство Еда розчистило йому шлях до неприємностей життя, і в підлітковому віці він належав до банди, що називала себе «The Fuckers», тобто «Трахальники». Вони наганяли страху на весь Дорчестер, беручи участь у бандитських розбірках і грабуючи бакалійні крамниці. Найближчого Едового приятеля Данієла Ґотфріда вбили, повісивши на гак для м’яса й зарубавши мачете. Тоді Ед стояв на краю прірви.
У його зовнішності було щось звіряче. Він ніколи не всміхався. Йому бракувало двох зубів — і це лише посилювало моторошне враження. Ед був коренастий, високий і безстрашний. Його обличчя майже завжди було понівечене або від сутичок з батьком, або від бійок між бандами. У школі більшість учителів боялися Еда до смерті. Усі були впевнені, що він кінець кінцем опиниться у в’язниці чи покине цей світ з кулею в голові. Проте знайшлись дорослі люди, що взялися за нього — либонь, помітивши в його полум’яних блакитних очах не тільки агресію й насильство.
Ед мав непереборну жадобу до знань та енергію, завдяки якій міг проковтнути книжку з таким самим натиском, з яким він трощив автобусні салони. Після уроків він часто-густо не квапився додому, а затримувався в школі, у так званому технічному кабінеті, де було кілька комп’ютерів. Учитель фізики зі шведськозвучним прізвищем Ларссон зауважив, що Ед має хист до роботи з машинами, і після втручання соціальних служб хлопцеві призначили стипендію, перевівши до школи для здібніших учнів.
Він досягав величезних успіхів у навчанні, здобував усе нові стипендії та нагороди і, зрештою, зважаючи на вже відомі факти, вступив до Массачусетського технологічного інституту на факультет інформаційних технологій. Ед написав докторську дисертацію про деякі специфічні побоювання щодо таких нових асиметричних криптосистем, як RSA,[12] а згодом обіймав керівні посади в «Майкрософті» й «Циско». Відтак його взяли на роботу в Агенцію національної безпеки, і він переїхав до Форт-Міда, що в штаті Меріленд.
Кришталево чистого резюме він не мав. І не лише через кримінальні вчинки в підлітковому віці. У коледжі він курив багато травички, носився з соціалістичними й навіть анархістськими ідеями і був двічі заарештований за побої — бився він зазвичай у барах, нічого особливого. На вдачу він досі був поривний, тож усі, хто його знав, уважали за краще з ним не сваритися.
Але в АНБ розгледіли й інші його якості. До того ж відбувалося це восени 2001
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.