Читати книгу - "Гра дзеркал"

часів Рестаріка. І наскільки мені відомо, вона поводилася бездоганно протягом усієї тієї сумної історії. Думаю, ви вже чули, що він утік із бридкою лярвою з Югославії — неймовірно розбещеною істотою. Вона мала безліч коханців, я думаю. Мати повелася з великою гідністю за тих обставин. Розлучилася з ним настільки спокійно, наскільки було можливо. Дійшла навіть до того, що запросила Рестарікових хлопців приїхати сюди на вакації, в чому не було найменшої потреби; як на мене, можна було б усе влаштувати якось інакше. Звичайно, було неможливо дозволити їм поїхати до їхнього батька та тієї жінки. Хай там як, а мати запросила їх сюди… А міс Белвер мужньо пережила всі ті події й була для всіх нас тією людиною, в якій ми черпали свою силу. Я іноді навіть думаю що через неї мати ще більше відривається від реального світу адже міс Белвер узяла на себе, по суті, всі практичні турботи. Я навіть уявити собі не можу, що робила б мати без неї.

Вона замовкла а потім зауважила з подивом у голосі:

— Сюди йде Льюїс. Диво та й годі. Він дуже рідко виходить у сад.

Містер Сероколд підходив до них із тим самим зосередженим виглядом, із яким він робив усе. Схоже, він не помітив Мілдред, бо лише міс Марпл була в нього на думці.

— Пробачте мені, — сказав він. — Я хотів провести вас до нашої установи й показаги вам усе. Керолайн просила мене, щоб я це зробив. На жаль, я повинен їхати до Ліверпуля. У справі того хлопця та його крадіжок у багажному відділенні. Але Мейверік вас проведе. Він прийде сюди через кілька хвилин. Я повернуся лише післязавтра. Буде просто чудово, якщо я зможу вмовити їх закрити справу.

Мілдред Стріт підвелася й пішла геть. Льюїс Сероколд цього не помітив. Його очі дивилися щирим поглядом на міс Марпл крізь товсті скельця окулярів.

— Розумієте, — сказав він, — судді майже завжди ухвалюють хибне рішення. Іноді вони надто суворі, а іноді — надто поблажливі. Якщо таких хлопців садовлять до в’язниці лише на кілька місяців, то це не спосіб залякування, таке покарання їх лише радісно збуджує. Потім вони вихваляються ним перед своїми дівчатами. Але суворе покарання нерідко допомагає їм витверезитися. Вони приходять до розуміння, що в таку гру грати не варто. Ліпше не напитувати собі судовий вирок. Виправне тренування — конструктивне тренування, яке ми тут організували…

Міс Марпл урвала його.

— Містере Сероколд, — сказала вона. — Чи ви цілком задоволені молодим містером Лоусоном? Він — цілком нормальний?

Стривожений вираз з'явився на обличчі Льюїса Сероколда.

— Я сподіваюся, він не повертається до свого колишнього стану. Що він вам казав?

— Він сказав мені, що він син Вінстона Черчілля…

— Звичайно, звичайно. Типові твердження. Він бастард, як ви вже, певно, здогадалися, бідолашний хлопець, і дуже низького походження. Один із тих пацієнтів, яких рекомендувало мені одне добродійне товариство в Лондоні. Він напав на одного перехожого із криком, що той шпигує за ним. Усі симптоми дуже типові — доктор Мейверік вам про це розповість. Я цікавився його історією. Його мати була з нижчих кланів, але з респектабельної родини, що жила в Плімуті. Батько був моряком — вона навіть не знала, як його звуть… Хлопець виростав за дуже тяжких обставин. Він почав вигадувати романтичні історії, спочатку про свого батька, а потім і про себе. Носив форму та нагороди, яких не мав права носити. Цілком типовий випадок. Але Мейверік дає вельми сприятливий прогноз щодо поліпшення його стану. Якби тільки нам пощастило вселити йому впевненість у собі. Я наділив його тут відповідальністю, доклав усіх зусиль, аби переконати його в тому, що важить не походження людини, а те, якою вона є Я намагався вселити йому впевненість у власних можливостях Поліпшення його стану було очевидним. Я був дуже радий за нього. А тепер ви кажете…

Він похитав головою.

— А він не може бути небезпечним, містере Сероколд?

— Небезпечним? Не думаю, щоб у нього був потяг до самогубства.

— Я мала на увазі не самогубство. Він розповідав мені про своїх ворогів — про те, що вони його переслідують. Чи не є це, даруйте мені, небезпечним знаком?

— Не думаю, що його стан досяг такої напруги. Але я побалакаю з Мейверіком. Досі хлопець подавав великі надії — справді великі надії.

Він подивився на годинник.

— Мені треба йти. А ось і наша люба Джоллі. Вона про вас подбає.

Міс Белвер, несподівано підійшовши, сказала:

— Машина вже біля дверей, містере Сероколд. Доктор Мейверік зателефонував з Інституту. Сказав, щоб я привела міс Марпл. Він зустріне нас біля воріт.

— Дякую вам. Мені треба йти. А де мій кейс?

— В автомобілі, містере Сероколд.

Льюїс Сероколд поквапився геть. Дивлячись йому вслід, міс Белвер сказала:

— Одного дня цей чоловік упаде там, де він стояв. Це суперечить людській природі — ніколи не дозволяти собі розслабитись або відпочити. Він спить лише чотири години на добу.

— Він дуже відданий своїй справі, — сказала міс Марпл.

— Він ніколи не думає ні про що інше, — похмуро кинула міс Белвер. — Ніколи не вважає за потрібне приділити найменшу увагу своїй дружині чи бодай помітити її. Вона дуже лагідне створіння, як ви знаєте, міс Марпл, і вона потребує любові та піклування. Але тут ні на що не звертають уваги, окрім гурту плаксивих хлопчиків та молодиків, які хочуть жиги легко й нечесно й сахаються будь-якої важкої праці. А як же бути з пристойними хлопцями з пристойних родин? Чому не зробити що-небудь для них? Порядність не цікавить таких диваків, як містер Сероколд та доктор Мейверік, і весь той гурт недоумкуватих сентиментальних ідеалістів, який ми тут маємо. Мене та моїх братів навчали не боятися важкої праці, міс Марпл, і нас не заохочували скиглити. Леле, яким же став сьогодні наш світ!

Вони перетнули сад, вийшли з ньою крізь прохід у частоколі й підійшли до вкритих аркою воріт, що їх Ерік Гульбрандсен спорудив на вході до свого Коледжу, надійно вимуруваної бридкої будівлі з червоної цегли.

Доктор Мейверік, що сам, як вирішила міс Марпл, анітрохи не був схожий на нормального, вийшов їм назустріч.

— Дякую вам, міс Белвер, — сказав він. — Отже, міс… е… е… е, а так, міс Марпл, вам, я певен, буде цікаво, що ми тут робимо. Ми знайшли справді чудовий підхід до цієї великої проблеми, і містер Сероколд виявив себе людиною блискучої інтуїції, глибокого бачення. І ми також маємо змогу спиратися