Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

Зрозумівши, що останнє слово таки буде за ним, Данило знову ляснув у долоні.

— Краще рухатися, ніж стояти. Беремо весла, пливемо вперед. Хоча б тому, що назад повертатися довше.

Розділ 12

У якому наші герої не почуваються героями, запливши в лігво невідомого чудовиська

Пава прилаштував весла у пази по бортах човна.

Богдан, відчувши потребу показати силу, відразу примостився біля правого. Знизавши плечима, Павло сів з лівого боку, Данило тим часом перебрався на ніс.

— Раз-два — взяли! — скомандував човняр.

Взяли-то вони взяли, але й тут не слава Богу вийшло.

Богдан Майстренко хоч і був спортсменом і капітаном футбольної команди, жодного разу весла в руках не тримав. Це лиш так здається, що діло нехитре.

Насправді Пава зі свого боку занурив весло у воду, Богдан — зі свого, кожен заходився гребти, і в підсумку човен замість сунути вперед закрутився на одному місці.

Зрозумівши, що сталося, веслярі визвірилися один на одного.

Данило знову втрутився.

— Так ми нікуди не допливемо! Давайте на раз-два, по команді!

— А чого ти тут командуєш! — обурився Богдан. — На, сам сядь, спробуй!

— Навіть якщо я спробую, все одно веслувати треба узгоджено, — сказав Данько терпляче. — Не хочеш моїх команд т командуй сам собі!

— Пацани, давайте простіше зробимо! — втрутився Пава. — У мене самого гребти краще виходить, ніж у вас обох. Сидіть собі пасажирами, я впораюсь нормально.

Щойно Павло сам узявся за весла — діло пішло краще. Човен не швидко, але плавно і впевнено почав рухатись уперед, до кінцевої мети. За часом ніхто з хлопців не стежив. Та коли запливли в обійми Храмової бухти, сонце, що висіло над головами, коли відійшли від берега, тепер світило кожному з них у праве око. Годину пробовтались, як не більше.

Запливши глибоко в бухту, човен водночас заплив у тінь — вершина гори тепер нависала просто над ними, затуляючи промені. Враз стало прохолодно й трошки лячно. Взявши праворуч, Пава наблизив човен до кам’янистої стіни, тепер хлопці могли триматися за вологе каміння руками. Перехопивши ліве весло двома руками, Павло повільно повів човна вздовж стіни, запливаючи дедалі більше вглиб бухти.

Чи то справді перетнули вони невидиму межу в інший світ, чи дійсно тут атмосфера сприяла певним відчуттям, — так чи інакше, принишкли всі троє. Забули про недавні суперечки, навіть пригнулися, не змовляючись. Моторошно довкола. Тихо й страшнувато. Вода й та якось лиховісно хлюпає об каміння.

Зробивши черговий, надто сильний гребок веслом, Павло мимоволі прискорив човна. Мить — і запливли вони в суцільну темряву. Зникли позаду обриси берегів і кам’янисті краї бухти.

А просто перед ними відкрився темний, аж до густого, вхід — підводна печера.

— Ух! — видихнув Богдан. — Це що таке?

— Не знаю, — так само пошепки відповів Павло. — Кажу ж — ніколи сюди не запливав. Люди теж нічого не…

Закінчити фразу не встиг — хлюпнуло щось під водою.

Зовсім близько. Просто під човном. Велика риба, не інакше.

Данило глянув з корми вниз, у темінь води — не стримався, посунув ураз вглиб човна. Просто перед очима, ледь прикрите водою, майнуло щось довгасте, темне, густе, страшне.

— Мама… — прошепотів Павло.

— Та ні, старий. Це не мама, — процідив Богдан.

Данило нічого не сказав — як заворожений дивився на темну воду.

Знову щось хлюпнуло. Тепер уже звуки, котрі видає живе створіння, ні з чим не сплутаєш. А невідома тварюка й не ховалася вже. Навпаки, кружляла під водою, пропливала під човном, підбивала знизу, даючи зрозуміти — вторглися нахабні хлопці на своєму човні в чужі володіння — мусять поплатитися.

Простяг Богдан руку, знайшов весло на дні.

Підтяг до себе, стиснув — так, наче можна було веслом відбитися від морського чудовиська. Іншої зброї тут не було. А сидіти просто так і чекати на небезпеку з порожніми руками він не звик. Зціпив зуби, приготувався відбити атаку — хай навіть це буде остання сутичка в його короткому житті.

Човен знову черкнули з-під води.

Потім підштовхнула невидима сила, понесла вперед і вглиб печери. Данило спустився на дно човна, пригнув голову. Пава вчепився руками в борти.

Богдан далі стискав весло, проте войовничий запал що далі, то швидше минав — неначе з водою спливав.

Ще трохи — й поглинула човен суцільна волога темрява. Підводний хижак тягнув їх у своє лігво, впевнений у перемозі. Ось-ось розв’язка настане.

— Та що ж ти таке! — вигукнув Данило, не стримавшись і навіть трошки підвівшись.

Відповіла йому луна.

І раптом, наче продовження відповіді, розсіяло темряву підводної печери світло, що линуло з-під води.

Так світять хижі очі гігантської підводної риби.

Данило не раз бачив подібне в американських фільмах жахів, таких не бажаних для перегляду дітям його віку.

А потім просто біля корми збурилася, запінилася вода…

Розділ 13

У якому можна переконатися, що адмірали зовсім не такі, якими їх уявляють

Давайте поки лишимо хлопців у човні там, куди вони самі, з доброї волі запливли.

Не тому, що закони жанру вимагають зупинитися на найцікавішому місці історії, щоб нагнати жаху та створити напружену інтригу. Загалом такі прийоми існують і успішно використовуються, але не в нашому випадку. Справа в тому, що в цей самий час на березі почали розвиватися події не менш, а, можливо, навіть набагато важливіші й драматичніші, ніж у нетрях Храмової бухти. І ти, читачу, про них повинен знати.

Отже, щойно човен з хлопцями зник за Корабельним мисом, стало Галці та страусові сумно. Не через те, що друзі ось так узяли та й пішли на пошук пригод без них, чого раніше ніколи не траплялося. Навпаки, Галка була розумною дівчиною, оцінила ситуацію і дійшла єдиного мудрого висновку (хоч і доклала зусиль, аби не показати хлопцям своєї на них образи, бо ж насправді надувати губи не було причини) — правильно, в принципі, вирішив Данько Лановий.

Навіть якби місце в човні знайшлося для неї, худенької, Футбола все одно довелося б лишати на березі. Домовитися з примхливим, хоч і вірним птахом, їй би не вдалося. Дякую гарно, вже були схожі випадки. Спершу страус ніби погоджувався, а потім показував характер, і спекатися його не було можливості. А тут ще й вода, якої Футбол боявся. Знає цибатий птах — той, хто забігає від нього в воду, боїться його,