Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

228
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 94
Перейти на сторінку:
якщо під ногою тріскала галузка, то я й дихати переставав.

Коли я дістався до свого прихистку, спокійніше мені не стало, душа все одно була не на місці. «Так, — думаю, — зараз не час клеїти дурника». Я швиденько зібрав свої пожитки і відніс їх у човник, щоб вони не кидалися в очі; загасив вогонь і розкидав попіл довкруги, щоб вогнище скидалося на минулорічне, а тоді заліз на дерево.

Я, певно, просидів на цьому дереві години зо дві, але так нічого не побачив і не почув, — мені тільки здавалось, ніби я чую і бачу багато всякої всячини. Ну, не сидіти ж там цілий вік! Зрештою я взяв та й спустився, засів у гущавині й весь час був насторожі. Поїсти мені вдалося лише ягід і трохи їжі, що лишилася від сніданку.

До настання темряви я добряче зголоднів. І ось, коли стало зовсім темно, потихеньку спустився до річки й, доки місяць не зійшов, переправився на іллінойський берег — за чверть милі від острова. Там я забрався в гущавину, приготував собі вечерю і вже вирішив було залишитись тут на ніч, як раптом долинув цокіт кінських копит: «цок-цок, цок-цок». А потім почулися й голоси. Я швидше забрав усе знову в човник, а сам крадькома пішов лісом — чи не дізнаюся щось. Відійшов не так уже й далеко, як почув голос:

— Нам краще спинитися тут, якщо знайдемо зручне місце; коні зовсім знесилені. Давай подивимось…

Я вирішив не чекати, забрався у човник, відштовхнувся від берега і тихесенько переправився назад. Човник прив’язав на старому місці й вирішив, що в ньому й заночую.

Спав я погано: чомусь ніяк не міг заснути, все думав. І кожного разу, коли прокидався, мені все здавалося, ніби хтось схопив мене за шкірки. Того сон мені на користь не пішов. Нарешті я сказав сам собі: «Ні, так не можна! Треба дізнатися, хто тут на острові разом із мною. Хоч трісну, а таки дізнаюсь!» І після цього мене відразу попустило.

Я взяв весло, відштовхнувся на два кроки й повів човник уздовж берега, тримаючись весь час у затінку. Зійшов місяць; там, де не падала тінь, було світло, майже як удень. Я гріб мало не цілу годину, всюди було тихо — все спало мертвим сном. За цей час я встиг добратися до кінця острова. Повіяв холодний вітерець, піднімаючи брижі, — отже, ніч доходила кінця. Я ворухнув веслом і повернув човник носом до берега, потім виліз і, скрадаючись, пішов до узлісся. Там я сів на колоду і почав дивитися крізь листя. Я побачив, як місяць полишив вахту і на річку спустилась темрява; потім над деревами забіліла світла смужечка — стало зрозуміло, що скоро світатиме. Тоді я взяв рушницю і, на кожному кроці зупиняючись та прислухуючись, пішов до того місця, де натрапив на попіл від багаття. Тільки мені щось не щастило — ніяк не міг знайти потрібне місце. Коли бачу: за деревами миготить вогник. Я почав обережно, неквапно підкрадатися. Підійшов ближче, дивлюсь — на землі лежить людина. Я трохи не помер від страху. Голова незнайомця була закутана ковдрою, і лежав він біля самісінького вогнища. Я сидів у кущах футів за шість від багаття і не зводив очей із постаті. Тепер уже стало зовсім світло, як це буває перед сходом сонця. Незабаром людина позіхнула, потягнулася і скинула ковдру. Дивлюсь — аж то Джим, негр міс Вотсон! Ну й зрадів же я! Кажу йому:

— Здрастуй, Джиме! — і вилажу з кущів.

Він як підскочить та як витріщиться на мене. Тоді впав на коліна, склав руки і давай благати:

— Не чіпай мене, не чіпай! Я мертвих ніколи не кривдив. Я їх завжди любив, усе, що міг, для них робив. Іди назад у річку, звідки прийшов, не зачіпай старого Джима, він з тобою завжди дружив.

Ну, я не став довго пояснювати, що я не мрець. Дуже вже зрадів Джиму. Тепер мені було не так тоскно. Я не боявся, що він комусь розкаже, де я переховуюсь, — так йому і сказав. Я говорив, а він сидів і дивився на мене, а сам більше мовчав. Нарешті я сказав:

— Уже зовсім розвидніло. Давай-но снідати. Розпали багаття, та велике.

— Ну і нащо воно треба, те багаття? Варити все одно нічого, одні суниці та різна гидота!.. Але ж у тебе є рушниця, правда? Значить, ми можемо роздобути щось краще за суниці.

— Суниці та різна гидота… — кажу я. — То ти тільки це їв?

— Нічого іншого не міг дістати, — відповідає він.

— А з якого ж ти часу на острові, Джиме?

— З того самого, як тебе вбили.

— Невже весь час?

— Еге ж.

— І нічого не їв, крім цієї гидоти?

— Так, сер, зовсім нічого.

— Та ти ж, певно, з голоду помираєш?

— Просто коня з’їв би! Правда, з’їв би! А ти давно на острові?

— З тієї ночі, як мене вбили.

— Та невже! Що ж ти їв? А, так, у тебе ж рушниця. Так-так, у тебе рушниця. Це добре. Тепер ти вполюй щось, а я вогнище розведу.

Ми з ним пішли туди, де був схований човник, і, доки він розводив багаття на галявині під деревами, я приніс борошно, грудинку, каву, чайник, сковорідку, цукор і жерстяні кухлі. Джим просто остовпів від подиву — він думав, що це якесь чаклунство. На додачу я зловив чималенького сома, а Джим випатрав його і підсмажив.

Коли сніданок був готовий, ми розвалилися на траві й усмак поснідали гаряченьким. Джим їв так, що за вухами лящало, — дуже вже він виголоднів. Ми наїлися від пуза, а тоді лягли відпочити.

За якийсь час Джим почав розпитувати:

— Послухай-но, Геку, а кого ж тоді вбили в тій хижці, якщо не тебе?

Тут я йому розказав усе як є, а він і каже:

— Ловкенько! Навіть Том Сойєр краще не вигадає. Я запитав:

— А як ти сюди потрапив, Джиме, яким вітром тебе занесло?

Він затнувся, десь хвилину мовчав, а тоді сказав:

— Може, краще не говорити…

— Чого, Джиме?

— Та хто його знає… Давай домовимось, що ти про мене нікому не скажеш. Ти ж не скажеш, Геку?

— Щоб я крізь землю провалився, якщо скажу!

— Ну, добре, я тобі вірю, Геку. Я… я втік.

— Джиме!

— Дивись же, ти обіцяв не виказувати мене, — сам знаєш, що обіцяв, Геку!

— Та добре вже. Обіцяв не виказувати — значить, не викажу. Чесне індіанське слово, не викажу! Нехай усі мене

1 ... 13 14 15 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"