Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Одна Гарріна шкарпетка ліниво хитнулася й знов опала на весь той рейвах у валізі.

- А, нехай, - скривилася Тонкс і притисла віко валізи, - принаймні все вмістилося. Це теж треба почистити. - Вона скерувала чарівну паличку на Гедвіжину клітку. - Брудозникс. - Пір'я і послід одразу щезли. - Це вже краще... хоч я так до ладу й не освоїла всі ці господарські закляття. Ну що, нічого не забув? Казанець є? Мітла? Ого! Це ж «Вогнеблискавка»?

Її очі округлилися, коли вона побачила мітлу в Гарріній руці. Це була його гордість і втіха, Сіріусів дарунок, мітла міжнародного стандарту.

- А я й досі літаю на «Кометі - 260», - заздрісно простогнала Тонкс. - Ну, гаразд... паличка у джинсах? Сідниці на місці? То йдемо. Локомотор валіза.

Валіза ледь припіднялася в повітря. Тримаючи чарівну паличку немов диригентську, Тонкс скерувала валізу до дверей, а в лівій руці понесла Гедвіжину клітку. Гаррі взяв мітлу і спустився слідом.

Унизу в кухні Муді вже вставив око на місце, і тепер воно вертілося так швидко, що Гаррі аж почало нудити. Кінґслі Шеклболт і Стержис Подмор оглядали мікрохвильову піч, а Гестія Джонс реготала, знайшовши в шухляді картоплечистку. Люпин запечатував листа для Дурслів.

- Прекрасно, - сказав Люпин, глянувши на Тонкс і Гаррі. - У нас лишилося не більше хвилини. Думаю, можна вже вийти надвір і приготуватися. Гаррі, я написав листа твоїм тітці і дядькові, щоб не турбувалися...

- Та вони й не будуть, - запевнив Гаррі.

- ...що ти в безпеці.

- Це їх лише засмутить.

- ...і що наступного літа ти повернешся.

- А навіщо?

Люпин усміхнувся, проте змовчав.

- Йди сюди, хлопче, - хрипко покликав Гаррі Дикозор. - Треба тебе розілюзнити.

- Що зробити? - знервовано перепитав Гаррі.

- Виконати розілюзнювальне закляття, - пояснив Муді, піднімаючи чарівну паличку. - Люпин казав, що в тебе є плащ-нейидимка, але під час польоту він на тобі не втримається. Це тебе краще замаскує. Ось тобі...

Муді стукнув його паличкою по голові, і в Гаррі склалося чудне враження, ніби Муді розбив там яйце. Здавалося, ніби з того місця по тілу заструменіли якісь холодні цівочки.

- Непогано, Дикозоре, - похвалила Тонкс, глянувши на Гаррі.

Гаррі подивився на своє тіло, тобто на те, що було його тілом, адже тепер воно мало геть інший вигляд. Воно не стало невидиме, а просто набрало того ж кольору і фактури, що й кухонна шафа за спиною. Він перетворився на людину-хамелеона.

- Ходімо, - звелів Муді, відмикаючи чарівною паличкою задні двері.

Усі вийшли на чудовий дядьків газон.

- Безхмарна ніч, - прохрипів Муді, озираючи небеса магічним оком. - А нам би хмари не завадили. Тепер слухай, - звернувся він до Гаррі, - ми будемо летіти однією групою. Тонкс перед тобою, сиди в неї на хвості. Люпин прикриватиме тебе знизу. Я - ззаду. Решта летітиме довкола нас. Цей порядок порушувати не можна, зрозумів? Якщо когось з нас уб'ють...

- А що, і таке може статися? - боязко спитав Гаррі, та Муді його наче не чув.

- ...решта летить далі, не зупиняючись і не міняючи розташування. Якщо повбивають нас усіх, а ти, Гаррі, виживеш, нас замінить група прикриття. Головне - лети на схід, вони до тебе приєднаються.

- Ти малюєш таку життєрадісну перспективу, Дикозоре, що Гаррі подумає, ніби ми жартуємо, - скривилася Тонкс, прикріплюючи Гарріну валізу й Гедвіжину клітку до ремінців, що звисали з її мітли.

- Я просто ознайомлюю хлопця з планом, - прогарчав Муді. - Наше завдання - безпечно допровадити його до штаб-квартири, а якщо по дорозі ми загинемо...

- Ніхто не загине, - сказав своїм глибоким заспокійливим голосом Кінґслі Шеклболт.

- Сідайте на мітли! Є перший сигнал! - вигукнув Люпин, показуючи на небо.

Високо над ними поміж зірок вибухла ціла злива яскраво-червоних іскор. Гаррі зразу впізнав, що це іскри з чарівної палички. Він закинув праву ногу на «Вогнеблискавку», міцно вхопився за держак і відчув, як той легесенько вібрує, наче мітлі самій кортіло скоріше здійнятися в повітря.

- Другий сигнал! Летімо! - голосно наказав Люпин, коли в небі над ними вибухнув сніп зелених іскор.

Гаррі щосили відштовхнувся від землі. Прохолодне нічне повітря розкуйовдило йому волосся, а охайні квадратні садиби на Прівіт-драйв залишилися внизу, швидко перетворившись на невеличкі темно-зелені й чорні латки. Всі думки про слухання справи в міністерстві мов вітром вимело. Гаррі здалося, ніби його серце вибухає від насолоди. Він знову летів, покидаючи Прівіт-драйв; здійснювалося те, про що він мріяв цілісіньке літо; він вертався додому... на кілька солодких хвилин усі його біди забулися, змізерніли серед цього безмежного зоряного неба.

- Ліворуч, ліворуч, там якийсь маґл! - гукнув ззаду Муді. Тонкс крутнулась убік, Гаррі за нею, спостерігаючи, як розхитується під мітлою його валіза. - Треба піднятися вище... десь на чверть милі!

Вони рвонули вгору, аж Гарріні очі засльозились од вітру, внизу він не бачив уже нічого, крім цяточок світла від автомобільних фар і вуличних ліхтарів. Дві з цих цяточок могли належати машині дядька Вернона... Дурслі якраз мали б уже вертатися до свого порожнього будинку, злі, що ніякого конкурсу газонів не існує... ця думка змусила Гаррі розреготатися, хоч його сміх і заглушили тріпотіння мантій, порипування ремінців, що підтримували його валізу й клітку, а також свист вітру у вухах. Він уже цілий місяць не почувався таким бадьорим і щасливим.

- Напрям на південь! - вигукнув Дикозор. - Попереду містечко!

Усі звернули праворуч, щоб обминути сяюче павутиння світла.

- Летіть на південний схід і піднімайтеся вгору, попереду низька хмара, можна в неї зануритися! - крикнув Муді.

- Нащо нам летіти крізь хмару? - сердито запротестувала Тонкс, - ми ж змокнемо, Дикозоре!

Гаррі був радий, що вона це сказала, бо його пальці вже заніміли на держаку «Вогнеблискавки». Шкода, що він не вдягнув плаща, від холоду його почали проймати дрижаки.

Вони постійно змінювали курс, відповідно до Дикозорових вказівок. Гаррі мружив очі від крижаного вітру, вуха змерзли й боліли. Він так не мерз відтоді, як у третьому класі довелося грати у квідич з Гафелпафом під час страшенної бурі. Довкола нього величезними хижими птахами кружляли його охоронці. Гаррі втратив відчуття часу. Цікаво, як довго вони летять, здавалося, що вже не менш як годину.

- Повертаємо на південний захід! -