Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Глянувши туди, де на мілині стояв наш корабель, я ледве міг розгледіти його за пінявими валами, — так він був далеко, і сказав собі: «Боже! Яким дивом я вибрався на берег?»

Натішившись думками про порятунок від смертельної небезпеки, я почав роздивлятись навкруги, щоб довідатись, куди потрапив і що маю далі робити. Мій радісний настрій відразу ж підупав, бо я зрозумів, що хоч і врятувався, але не втік від подальших страхів та лих. Я змок до рубця, переодягнутись не було в що; я не мав ні їжі, ні води, щоб підкріпити свої сили — отож я або помру з голоду, або мене роздеруть хижі звірі; і що найгірше — я не мав зброї і не міг ні полювати на дичину, щоб забезпечити себе харчами, ні боронитись від хижаків, які захочуть напасти на мене. Взагалі у мене не було нічого, крім ножа, люльки та бляшанки з тютюном. То було все мов майно. На саму думку про це я впав у такий розпач, що довго бігав, мов божевільний, по березі. Коли настала ніч, я з завмиранням серця питав себе, що мене чекає, коли тут водяться хижі звірі, адже вони завжди виходять на полювання вночі.

Єдине, що я міг тоді придумати, це вилізти на товсте, гіллясте дерево поблизу, схоже на ялину, але з колючками, і пересидіти на ньому ніч, а коли настане ранок, вирішити, якою смертю краще померти, бо жити тут мені здавалося неможливим. Я пройшов з чверть милі від берега вглиб подивитись, чи немає де прісної води і, на велику радість, знайшов ручай. Напившись і поклавши в рот трохи тютюну, щоб угамувати голод, я вернувся до дерева, виліз на нього й постарався вмоститись так, щоб не впасти заснувши. Потім вирізав для самооборони коротенький сучок, ніби ломачку, сів якнайзручніше і від надмірної втоми міцно заснув. Я спав так солодко, як, гадаю, небагатьом спалося б на моєму місці, і здавалось, ніколи ще не прокидався такий свіжий та бадьорий.

Коли я прокинувся, уже зовсім розвиднілось. Погода прояснилась, вітер стих, і море вже не лютувало й не здіймалось. Але мене найбільше вразило те, що вночі корабель принесло припливом з мілини майже до тієї скелі, об яку мене так сильно вдарило хвилею, і тепер він стояв за милю від того місця, де я ночував: тримався він майже рівно, і я вирішив побувати на ньому і врятувати хоч що-небудь із корисних для мене речей.

Спустившись із свого пристановища на, дереві, я ще раз озирнувся навкруги й найперше побачив нашу шлюпку, що лежала милі за дві праворуч від мене на березі, куди її викинуло море. Я пішов туди, сподіваючись дістатися до шлюпки, але, як виявилось, шлях перепиняла маленька затока чи бухточка з півмилі завширшки. Тоді я повернув назад, бо мені важливіше було потрапити якнайшвидше на корабель, де я сподівався знайти що-небудь для підтримки свого життя.

Пополудні море зовсім заспокоїлось, і відплив був такий низький, що мені пощастило підійти до корабля на чверть милі. І тут я знову відчув напад глибокого горя, бо зрозумів, що ми всі врятувалися б, якби залишились на кораблі: переждавши шторм, ми щасливо перебралися б на берег, і я не був би, як тепер, такою бідолашною істотою, геть позбавленою людського товариства. На цю думку сльози потекли в мене з очей, але сльозами горю не зарадиш, і я вирішив по змозі дістатися до корабля. Скинувши з себе одежу (день був дуже жаркий), я ввійшов у воду. Проте, підпливши до корабля, я зіткнувся з новою трудністю: як на нього вилізти? Він стояв на мілині, майже весь виступаючи з води, і вчепитись не було за що. Я двічі обплив круг нього і за другим разом помітив канат (дивно, що він не зразу впав мені в очі), який звисав так низько над водою, що мені, хоч і з великими труднощами, пощастило впіймати його кінець і видертись на судно. Корабель дав течу, і в трюмі було повно води, проте він так загруз у піщаній чи, точніше, мулистій мілині, що корма піднялась, а ніс мало не торкався води. Отже, вся кормова частина була вільна від води і жодна з речей там не намокла. Я виявив це відразу, бо, цілком природно, мені насамперед хотілось дізнатися, що саме на кораблі попсувалось і що залишилось непошкодженим. Виявилось, по-перше, що весь запас провізії був сухий; а що мене мучив голод, то я поквапився до комори, набив кишені сухарями{38} і їв їх на ходу, щоб не марнувати часу. В кают-компанії я знайшов пляшку рому і відсьорбнув кілька добрячих ковтків, щоб підбадьоритись для дальшої роботи. Насамперед потрібен був човен, щоб перевезти на берег речі, які могли мені згодитися.

Однак даремно було сидіти склавши руки і мріяти про те, чого я не міг дістати. При потребі ми стаємо винахідниками, і я відразу взявся до праці. На кораблі були запасні щогли, стеньги та реї; з них я вирішив збудувати пліт. Вибравши кілька, легших колод, я перекинув їх через борт, обв’язавши перед тим кожну канатом, щоб їх не віднесло водою. Потім я спустився з корабля, притяг до себе чотири колоди й міцно зв’язав їх між собою з обох кінців, скріпивши згори ще двома чи трьома короткими дошками, покладеними навхрест. Мій пліт чудово витримував мене, але для більшого вантажу був надто легкий. Тоді я знову заходився майструвати й пилкою нашого корабельного теслі розпиляв запасну щоглу на три шматки та приладнав їх до свого плоту. Ця робота вимагала від мене нечуваних зусиль, але бажання запастись усім потрібним для життя підтримувало мене, і. я зробив те, що за звичайних обставин мені було б понад силу.

Тепер мій пліт був досить міцний і міг витримати чималу вагу. Далі мені треба було навантажити його і вберегти мою поклажу від морського прибою; над цим я роздумував недовго. Насамперед я поклав на пліт усі дошки, які знайшов на