Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Майже по-людськи 📚 - Українською

Читати книгу - "Майже по-людськи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Майже по-людськи" автора Тарас Титорчук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 25
Перейти на сторінку:
лише у вигляді сигарет. Вдавалося стрельнути кілька гривень. Лохи радо віддавали їх, аби чимшвидше забралися чим подалі. До дорослих вони з пацанами рідко лізли, бо вони могли створити братві проблеми. А коли й підходили, то обирали, переважно, жінок, молодого або похилого віку. Тільки коли маєш справу з жінками, чи з іншими дорослими, навіть безпечними на вигляд, то слід пам’ятати, що ти в будь-який момент повинен бути готовий до того, аби брати руки в ноги і зникати в міських провулках. Не бігти, ні в якому разі, бо якщо виявиться, що в жіночки є брат, чи зв’язки серед сильних світу цього, чи знайомий в мінтурі, то він може порозпитувати зустрічних або мешканців провулку. А добропорядні громадяни значно краще запам’ятовують парубка в капюшоні, що біжить, навіть колір каптура чи куртки, аніж того, хто йде швидким, рішучим, цілеспрямованим кроком. Бо на того, хто йде стрімко, проте спокійно, не звертають уваги — таких юнаків у Житомирі тисячі.

Орієнтування у провулках також грає важливу роль. Якщо зустріч із «рибкою», яка не клюнула і запанікувала, не закінчується так, як хотілося б, то хлопці розсипалися врізнобіч і зустрічались потім десь у одному місці за допомогою мобільного зв’язку.

Зууу! Зууу! Зууу! ЗУУУУУУ!

Улас знову попрямував до будки. В груди проникло якесь неприємне відчуття, коли він згадав що робили хлопці останнім часом. Зачинщиками, в принципі, були Саня і Сєрий, а Корєш і Гантон їх підтримали. З їхньої чудової сімки ходило на роботу троє. Гантеля, їхній качок, окрім того що займався в залі, працював вантажником на базарі. Юра переставляв коробки десь на «Руді». Саня, що рік тому закінчив дев’ятий клас, займався обробкою металу ще на якомусь заводі. Корєш і Гантон ще навчалися в школі, як і Улас, а Сєрий щойно закінчив одинадцятий клас. Та всіх їх об’єднувало одне: грошей постійно не вистачало. Особливо, Сані, бо він півроку тому з’їхав від батьків, яких не дуже шанував, і став винаймати власну квартиру. А Сєрому, їхньому мажорчику, після закінчення школи різко урізали видання кишенькових. Крім того, його батьки віднайшли усі місця в їхньому маєтку, де гроші погано лежали, і звідки Сєрий роками їх витягував. Батьки переховали гроші, позачиняли їх на ключ і сказали йому, що відтепер Сєрий іде своєю дорогою і буде жити виключно на свій розум. Звісно, вони мабуть розраховували, що син вступить у вищий навчальний заклад і отримуватиме стипендію, бо з одинадцятого класу він випустився з дуже високими балами в атестаті. От тільки бали ЗНО виявилися нищівно низькими, а його батьки до цих пір про це мало знали, бо не дуже орієнтувалися в сучасній політиці вступної кампанії, а тому не надавали великого значення його Оцінюванню. А ще були постійно в роз’їздах, і кілька слів, які Сєрий сказав їм у перервах між діловими поїздками, вечерями та прийомами не давали батькам повної картини того, що відбувається з їхнім сином.

Про це, з нещасним виглядом загнаного в кут живодерні собаки, плутаною мовою п’яного від випивки язика оповів їм Сєрий коли вони зависали у невеличкій квартирці Корєша, на п’ятому поверсі старої хрущовки. Тоді всі, крім Гантелі, погодились, що гроші — це першочергова проблема на порядку денному, і Саня спитав хазяїна хати, чи можна зараз норм і швидко розкрутитись в торгівлі звеселяючими речовинами. Корєш вже декілька місяців барижив феном, і сказав, що якби йому це приносило хорошу суму, то до цих пір вони самі би вже випробували товар. Так, сказав він, дохід є, жити можна, але розкруткою поки ще і не пахне. Йому самому пощастило, бо його всунули в цю справу по знайомству, а якби ні, то він, як початківець, зіткнувся б з масою проблем, які не зміг би вирішити самотужки, без впливових знайомих, і скоріш за все пішов би на дно. Тому, сказав Корєш, поки він сам ще не достатньо розкрутився, а в них нема грошей Сєрого, щоб купити пристойну кількість товару, то займатись цим разом не має сенсу.

Тоді Саня запропонував піти «на діло». Всі знали, що це значить. Вони й раніше залякували лошків, витрушуючи з них пару рублів чи сигарет. Але зараз Саня пропонував вже без приколів і психологічного тиску, прямо вимагати з прохожих їхні цінності. Сєрий радо вхопився за цю ідею і став її активно пропагувати. Юра коливався у виборі. Корєш і Гантон були згодні. Улас теж, але тільки на словах. Бо якраз тоді-то і з’явилося це дивне і неприємне відчуття неправильності, що слизнуло в його груди як гаряча лава, змусило серце битися частіше, ковзнуло до живота і нижче. Так, він сказав хлопцям, що згоден, але не треба брехати собі — всередині він зовсім не вітав свої сміливі слова.

Єдиним хто не погодився з таким способом заробітку був Гантеля. Коли Хлопці почали обговорювати, яке залізо вони могли би взяти на діло з собою з дому, Гантеля мовив: «Нє, ізвіняйте, пацани, я не з вами…»

Всі були вражені його протестом, а найбільше Саня. Улас — найменше, бо в собі відчував те, що наважився висловити здоровань. А якщо той висловився, то можливо колись зможе й він.

Саня почав умовляти Гантелю, а коли качка не було поруч, то всі погоджувались, що без нього діла не буде. Гантеля був більшим і сильнішим за їх усіх, йому не відмовиш, коли той попросить, навіть делікатно, витрусити кишені, а навкруги буде ще шестеро чоловік.

Через тиждень все було готово. Вони намітили місця, де могли б перестріти пішоходів, знайшли дідівські та кухонні ножі і пару батьківських пістолетів. Лишилось лише вмовити Гантелю.

Коли Улас підійшов до будки, то йому видалася дивною поведінка Сані. Фактично, зброю шукали і знаходили всі, крім Сані. Улас побіжно згадав про дідів тесак, який мав привезти з села, і думав далі.

Може це відчуття в грудях не таке вже й неправильне? Може серцебиття прискорилося недарма? Може Гантеля недарма вийшов з гри, коли вона ще не почалася? Може і йому самому слід відмовитися від цієї оборудки?

Але, на Бога, що ж він в такому разі скаже Сані?

«Але чому ти маєш звітувати перед Саньою?»

Ну, бо… він

1 ... 13 14 15 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майже по-людськи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майже по-людськи"