Читати книгу - "Молдавські народні казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Побачивши його, Мез-де-Ноапте заревів:
— Орле, орле, покропи мене водою, віднови мої сили. За це дам тобі тіло Фет-Фрумоса з’їсти!
А Фет-Фрумос теж почав орла просити:
— Орле, орле, орлику, покропи мене водою, віднови мої сили. За це я дам тобі два трупи з’їсти, а крім того засвічу на небі сонце, щоб ти бачив, куди літати, щоб вільно міг свої широкі крила розправляти!
Стрілою полетів орел до джерела. Там намочив крила і взяв трохи води в дзьоб. Прилетів до Йона Фет-Фрумоса і почав його крилами кропити, а потім дав з дзьоба напитися.
Зразу відчув юнак у собі велику силу, скочив на ноги, схопив шаблю і розрубав Мез-де-Ноапте від голови до ніг, а потім убив його коня.
Залишився орел свіжим м’ясом ласувати, а Фет-Фрумос поїхав далі.
Їхав він, їхав, поки доїхав до старого лісу дрімучого, де росли дерева високі. Спинився він у тому лісі, пустив коня пастись, а сам став на стежці, крутнувся тричі на одній нозі і зробився півнем. Залопотів крилами і заспівав: «Ку-ку-рі-ку-у!»
А як заспівав, перетворився на муху, а потім — дзж-ж-ж — та й полетів у глибину лісу до замку лютої Пажеройки, матері забитих ним ворогів. Хотів Фет-Фрумос залетіти всередину замку, кинувся до дверей, до вікон, до піддашшя, але жодної щілинки не знайшов. Побачивши димар, влетів крізь нього. Покружляв, покружляв попід стелею, заховався в кутку й почав дивитися, що робиться в кімнаті. Там посередині стояв стіл з різними наїдками та напоями. Довкола столу сиділи чотири жінки. Три молоді й одна стара — худа-прехуда. Стара дивилася на молодих і казала:
Невісточки мої милі, Молоді, вродливі, Чом сумні сидите, Не їсте, не п’єте?Зараз прийдуть ваші чоловіки, і не гаразд буде, коли побачать вас заплаканими та зажуреними. Краще розкажіть мені щось. Починай ти, жінко Декусаре.
Прибравши зі столу, жінка Декусаре почала:
— Мій чоловік має таку велику силу, що як зустріне Йона Фет-Фрумоса, то одним подихом зажене його в землю так, що той уже не вибереться.
Потім заговорила друга. Видно, вона була жінкою Амуржіле, бо така затемнена, захмарена, що тільки очі та зуби блищали.
— А мій чоловік має таку силу, що як зустріне Йона Фет-Фрумоса, то одним подихом піднесе його в повітря так, як осінній вітер кукурудзяне листя.
А третя, з вогнистим довгим обличчям, із залізними кігтями на ногах, з ножем за поясом, сказала:
— Мій Мез-де-Ноапте такий хоробрий, що як зустріне Йона Фет-Фрумоса, то одразу перетворить його в попіл і розвіє по вітру, що й сліду не лишиться.
— Замовчіть, ви, не вихваляйтесь, — сказала свекруха, — бо Йон Фет-Фрумос теж не з лика шитий, коли нападе в дорозі на котрогось із моїх синів, то доведеться їм битися довше, ніж з будь-яким іншим витязем у цілому світі.
— Не говори так про того негідника, — перебила свекруху жінка Декусаре, — коли б трапилося щось із моїм чоловіком, я сама убила б того дурня — Йона Фет-Фрумоса. Обернулась би на його шляху криницею з холодною водою, і коли б він випив хоч краплю — від нього тільки пил залишився б.
— А я стала б яблунею, і коли б Йон покуштував яблуко, отруївся б одразу, — сказала жінка Амуржіле.
— Коли б Йон Фет-Фрумос хоч торкнувся мого чоловіка, — сказала жінка Мез-де-Ноапте, — я стала б йому при дорозі виноградним кущем з рясними гронами, і якби він з’їв хоч одну ягідку, то там і впав би мертвий.
Свекруха послухала невісток і сказала:
— Взялись ви, дорогі мої, себе вихваляти, а коли хто сам себе хвалить, то погано робить. Ви краще відчиніть двері в сусідню кімнату і гляньте, чи є ще там сонце.
Муха, почувши ті слова, перелетіла крізь щілину в дверях до сусідньої кімнати.
Невістки побігли разом, глянули в скриньку і, засміявшись, голосно сказали Пажеройці:
— Сонце є, сидить, як і сиділо!
Зачинили двері і пішли собі.
А Фет-Фрумос, залишившись сам, підійшов до скриньки і підняв віко. Сонце, відчувши волю, злетіло, як орел, вилетіло крізь вікно і піднялось у високе небо.
Зразу ж проясніла вся земля. Люди повернулись обличчям до сонця і почали веселитися. Такої радості ще не було ніколи. Вороги мирились, чужі братались. Усі були щасливі, бо позбулися темряви, бо сонце світило всім однаково і зігрівало всіх.
Коли ж побачив світло цар Негру, вийшов на балкон дев’ятого поверху свого палацу, підняв догори руки — хотів упіймати сонце, але перевалився через бильця і полетів униз головою. Так закінчилось його чорне життя.
А Йон Фет-Фрумос кинувся тікати з палацу Пажеройки. Прибіг у ліс, скочив на свого коня і гукнув:
— Неси мене, коню, скоріше од вітру до коваля!
І полетів витязь, аж земля загула.
Дорогою кінь захотів пити і зупинився біля криниці.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молдавські народні казки», після закриття браузера.