Читати книгу - "Царський пояс"

– Еге ж, – погодився Мишко.

Він не хотів розказувати причепі, що насправді він не зі Скіфії, а з двадцять першого століття. Вона все одно йому не повірить. Тому тицьнув пальцем перед собою і похвалився:

– Мій татко там будує стартовий майданчик. Шаман уночі з нього вирушить у далеку дорогу. Полетить на зірку Сидень.

– Тебе візьмуть батьки із собою, щоб шаманові вслід ручкою махнув? – в’їдливо спитала Ія.

– Я в батьків і братиму дозволу. Сам прийду. А захочу, то з шаманом полечу на зірку, – хвалився малий.

– І що на зірці робитимете?

– Шаман вилізе на дерево нашого роду. Загляне у мамине гніздо. Там лежить її родова книжка. Прочитає книжку і знатиме, яким чином маму лікувати.

– Я теж хотіла б побувати на зірці, – мрійливо сказала Ія. – Моя матуся теж хвора. Я дістала б для матусі ліків на зірці Сидень.

– Іє, ти не боїшся мандрувати? Мама дозволила тобі поїхати від дому так далеко? Я чув: у дикому Степу небезпечно.

– Моя матуся дружить із Вакхом. Гадаю, вона досі не помітила, що я з дому втекла.

– Вакх? Хто він?

– Веселий бог. Ходить не сам, а водить компанію із Сатиром, у котрого ноги, як у цапа, та з п'яними дівками.

– А-а-а, – протягнув із розумінням Мишко.

Насправді він нічого не второпав.

Остап забивав четвертий, останній кілок, яким окреслив майданчик.

– О, нарешті дочекався води. Довго ж ти її, Мишо, ніс, – картав сина.

Хлопчик відвів погляд убік. Він робив вигляд, що уважно розглядає балабуху на вершечку кілка. Та мала вигляд людської голови.

– Татку, для чого ти повтикав кілки? – після паузи запитав.

– Це обереги. Щоб злі духи не заважали шаману злетіти.

– Дядечку, можна мені подивитися, як шаман літає? – втрутилася в розмову Ія.

Чоловік наморщив лоба. Змахнув рукою:

– Як тільки смеркне, то приходьте обоє. До того ж шаман мене попередив: Михайлик повинен бути обов'язково.

Хлопчик випнув груди, а руки заклав за спину. З гордовитим незалежним виглядом обійшов майданчик. Але прислухався до розмови татка з Ією.

– Миша теж полетить? – запитала Ія.

Мишко ще дужче нашорошив вуха.

– Ні, мій син не літатиме. Шаман хоче перевірити його гніздо. А Михайлик, застеріг шаман, в цей час повинен перебувати в окресленому оберегами колі.

Хлопчик незадоволено сопів. Прикро, що шаман його на зірку не візьме. Заодно б він на дереві родовому полазив. Цікаво ж.

Купол вечірнього неба загадково синів. На ньому тремтіли бентежно-допитливі зорі. «Що буде, подруженьки? Що буде?», – перегукувалися.

Урочистий Остап, перелякана Марійка, збуджені Мишко та його подруга Ія тулилися одне до одного поблизу окресленого оберегами майданчика. У центрі палахкотіло багаття. Над ним височіли, зв’язані угорі та розчепірені внизу, довгі тички. Помічник жерця ворушив жар залізним прутом і шамкотів беззвучно губами. Усі чекали на шамана, що переодягався в кривобокому наметі. А ось і він сам. Дітей найбільше вразила його вдяганка.

– Круто, – захоплено шепотів Мишко.

– Глянь, Мишо, на шапочку! З торочками, зав’язаними вузликами. Я теж хочу мати таку.

– А мені б таку хламиду, – пирснув зо сміху Мишко. – Усіх собак лякав би. Довжелезна.: Поли розвіваються, наче ганчірки, пожовані тупими ножицями.

– Ой, Мишо, на фартух глянь. На ньому стільки бляшок. І всі дзеленькають і тарахкотять. Клас! – захоплено шепотіла Ія.

І справді, чого тільки на фартухові не було: і металеві бляшки у вигляді сонця і місяця, і дерев’яні фігурки пташок та рибок. А коли жрець повернувся до них спиною, Ія мало не зомліла. Вона такого звіра ніколи не бачила. Той був схожий на кота, але голова у нього велика, зубата, вусата, а на загривку копиця жовтої гриви. Ще й ворушиться, мов жива. Моторошно від страху!

У руках шамана круглий, обтягнутий з усіх боків предмет, на кшталт барабана чи сита. Шаман, пританцьовуючи і бубонячи щось собі під ніс, повільно обійшов вогнище. При цьому різко стрясав барабаном, у якому дзеленчали дзвіночки.

Мишко боявся навіть кліпнути оком, аби чогось не прогавити. Можливо, потім, згодом, він дії шамана повторить і в небо злетить. Гадав собі: «Не обов’язково летіти далеко, на зірку. Можна й тут політати. Високо, як ластівка, або низенько, як джмелик».

Ось шаман, перебираючи кумедно ногами, заніс барабан над вогнищем. Водночас вигукував: «Ага! Ого! Угу! Мугу! Кіс!».

Мишко загострив слух. До нього долинуло тонке підвивання. Хлопчик крутив головою. «Звідки ті дивні звуки виходять? Неподалік є цуценята? Маленькі завжди скиглять.» Він уважно роздивлявся довкола. Та за межами майданчику починалася непроглядна густа ніч. Мишко знову прислухався. «Ті дивні звуки виходять із середини барабану. Так, наче досі в барабані спало дитинча, а над вогнем від тепла прокинулося і заплакало. Татко, мама, Ія, освітлені спалахами вогню, схожі на статуї.»

А дивний голос усе дужчав і дужчав. Шаман почав пританцьовувати. Те, що сиділо в барабані, зовсім знахабніло. Барабан просто виривався з рук шамана. Раптом дитячий плач змінився наразі, звучав уже неприємно і страшно. Те, що сиділо в барабані, свистіло, шипіло, скреготало зубами і стогнало. Шаман відбіг від вогню. У дикому ритмі танцю, підскакуючи, він пішов широкими колами. Монотонно заспівав. Іноді переходив на підвивання та посмикування всіма членами тіла.