Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

рухові та сенсорні нерви, порожнини головного мозку, рогівку та сітківку ока. Він уперше точно описав функції печінки і зробив перші дослідження функцій підшлункової залози, яєчників, маткових труб і власне матки. Герофіл сформував основне уявлення про ембріон людини, про температуру та пульс. Також він написав довідник для акушерів, завдяки чому вдалося значно знизити ризики під час народження дитини. Архімед винайшов Архімедів гвинт. Розміщений під нахилом гвинт зачерпує воду ківшами і, обертаючись, подає її нагору. Винахід і дотепер використовується в Єгипті. Зображення з De Architectura Libri Decem, італійського видання десятикнижжя Вітрувія, присвяченого архітектурі, 1511 р.

Другий лікар, Ерасістрат, також вивчав людину в межах системи природничих наук. Він проаналізував склад крові та природу дихання, функції серця, печінки, кровоносних судин і нервів. Ерасістрата можна назвати засновником фізіології. Третій лікар, Філін Коський, своєю чергою, наполягав на нагальній потребі розвитку експериментальної медицини. На його думку, правильні дані можна отримати лише шляхом дослідів, відслідковуючи, які обставини вплинули на стан людини. У певному сенсі Філін Коський говорив про синдроми, тобто сукупності симптомів.

Здобутки згадуваних дослідників розвинув у ІІІ ст. Гален. Він уперше встановив значення та функції мозку. За доби Середньовіччя Гален був авторитетом у медицині для всієї Європи.

Занепад роду

Династіям властиво занепадати. Вони починають сприймати всі свої здобуті блага за належне, і їм не потрібно більше докладати зусиль для забезпечення гідного рівня життя. Птолемеї становлять жахливий приклад цього. Жодна п’єса Шекспіра чи, скажімо, «Гра Престолів» з їхніми складними сюжетними поворотами не зрівняються з тими подіями, що відбувались у роді Птолемеїв. Усі чотирнадцять царів династії носили ім’я Птолемей, проте після третього представника роду ніхто з них не став хоч скільки-небудь визначним.

Ознаки занепаду спостерігалися ще за часів Птолемея ІV, але у хаос династія поринула у 170 р. до н. е., коли до Єгипту вторгся Антіох IV, правитель імперії Селевкідів. Він скинув з престолу Птолемея VI Філометора і поставив при владі його молодшого брата Птолемея VIII Евергета. Після того як Антіох відступив, брати вирішили правити разом.

Згодом між братами спалахнула ворожнеча, і за сприяння Риму до влади повернувся Птолемей VI Філометор. Коли він помер у 145 р. до н. е., трон успадкував Птолемей VII Неос Філопатор. Останнього було вбито за наказом його дядька, Птолемея VIII Евергета. Він виявився жорстоким тираном. Після смерті дядька Евергета у 116 р. до н. е. корона перейшла до його дружини Клеопатри ІІІ та сина Птолемея ІX Філометора Сотера ІІ.

Синові не судилося правити довго, адже Клеопатра ІІІ усунула його з трону. Мати звинуватила сина в тому, що він намагався її вбити. Після цього Клеопатра ІІІ правила Єгиптом разом із сином Евергета, Птолемеєм X Александром I. Птолемей ІX знову привласнив владу у 88 р. до н. е. Він помер, побувши при владі вісім років.

Донька Птолемея ІX перебувала на троні всього місяць, поки її не вбили. У цьому був винен Птолемей XI Александр IІ, син Птолемея Х. Коли він убив також свою мачуху, яка була одночасно його двоюрідною сестрою, тіткою та дружиною, натовп учинив над ним розправу.

Отже, не диво, що затьмарені інцестами та психопатіями правителі почали втрачати свою владу. Після Птолемея XІ Александрія була вже де-факто частиною Римської імперії. Птолемей XII уклав дружню угоду з Римом. Він убив свою доньку Береніку і обрав наступницею іншу свою доньку, що була останнім променем надії Птолемея. Це була Клеопатра VII Філопатор, цариця Єгипту.

Приїзд Цезаря остаточно вирішив долю Александрії. Стосунки Цезаря та Клеопатри, останньої з династії Птолемеїв, розпалили уяву нащадків і зробили Клеопатру найвідомішою царицею в історії людства. Утім, любовні пригоди Клеопатри залишалися в тіні поряд із брутальністю військового уряду римлян, яких не цікавили культурні здобутки Александрії.

Цезар не був найбільш одержимим із диктаторів Риму, проте його візит не приніс Александрії нічого доброго. Коли Цезар зі своїми загонами вторгся до Александрії у 48 р. до н. е., єгипетська флотилія оточила його. Він наказав своїй команді підпалити кораблі, проте полум’я швидко поширилося на все місто. Запалала бібліотека, а з нею чотириста тисяч папірусних сувоїв. Існують суперечливі відомості щодо причин пожежі: або підпал було зроблено навмисно, або пожежа перекинулася з палаючих кораблів Цезаря. Хоча друга бібліотека збереглася, Александрія вже ніколи не повернулася до втраченої величі. Головна бібліотека проіснувала 233 роки.

Після пожежі

Наступні після Цезаря правителі, наприклад Август і психічно хворий Калігула, принесли з собою жорстоку та расистську владу. Коли александрієць Герон винайшов парову машину за 1700 років до Джеймса Ватта, римляни не побачили у приладі жодної практичної користі. Для виконання ручної праці вистачало рабів, тож потреба в машинах не виникала. Римлян цікавила лише військова техніка та гроші. Хоча Єгипет став житницею Римської імперії, єгиптяни та євреї втратили всі свої права. Александрійська культура почала поступово занепадати.

Те, що закони ставали дедалі жорсткішими, а соціальний конт­роль посилювався, свідчило про владолюбство правителів. Таку ж поведінку спостерігаємо у багатьох сучасних політиків, що страждають нав’язливою ідеєю зробити себе незамінними. Через цю нав’язливу ідею вони починають вигадувати безпідставні розподілення на класи й ухвалювати непотрібні закони, що найчастіше перетворюються на засоби бюрократичного контролю. І все це тільки тому, що в