Читати книгу - "Повзе змія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хто такі?
— Ну… заходять сюди час від часу…
— Як часто?
— Я їх в обличчя знаю, — нарешті хлопець опанував себе. — Вони могли приходити не конче в мою зміну, але я цю компанію тут не вперше бачу. Знаю навіть, що одного Ігорем звати.
— Чого це так?
— А отак! Дзвонить сюди й каже: «Це Ігор, ваш постійний клієнт. Ми хочемо замовити сауну в такий-то час на стільки-то годин».
— Звичайно скільки замовляють?
— Хто? Вони?
— До чого тут вони? Клієнти взагалі.
— A-а… Ну, більше двох годин навіть фіни не витримують.
— Багато ти про фінів знаєш. Хто ще в приміщенні є?
— Банщик, прибиральниця, гардеробниця, парочка охоронців, у нас же комерційний заклад. Це тут. А бар до останнього клієнта працює. Там теж один охоронець, кухар, бармен, дві офіціантки.
— Центр здоров’я з баром, — прокоментував Притула.
— Як це ти тут іще не причастився? — здивовано глипнув на нього Сташенко. — Без бару не канає, серйозно кажу тобі. Клієнти пивце собі постійно замовляють, креветки в меню є. І водяру, крім бару її нема де взяти, тут же суворо — з собою приносити не можна. Правда?
— Правда, — кивнув хлопець.
— А ці пацани з собою принесли, правильно? — підхопив його тон Корбут.
— Е-е-е…
— Принесли — значить, принесли. Ціни у вашому барі для лохів, і не кажи мені нічого. Раз постійні клієнти, адміністрація крізь пальці дивиться. Дивиться чи ні? — хлопець кивнув. — О. До них ще дівчатка приїдуть, так чи ні?
— У нас дозволяється, ви ж знаєте… Неофіційно, але всюди вони є… Коли платять… Клієнт правий, кому від цього гірше?
— Нічого, — Корбут дружньо поплескав його по плечу. — Тебе Сашком звуть?
— Сашком.
— Ти ж мене знаєш, Сашко, ми ж знайомі з тобою, чи ні?
— І що?
— І нічого. Ми ваших клієнтів із собою заберемо, Сашко. Треба керівництву доповісти про «чепе» — доповідай. Робота в тебе така. Тільки якщо зараз доповіси, а не після того, як ми їх виведемо і розтикаємо по машинах, знаєш, що може статися? Оці всі додаткові послуги вашому «Нептунові» боком вилізуть, вам дуже швидко свято Нептуна влаштують, віриш, ні?
— Вірю. Мене з роботи виженуть…
— За що? За те, що не заважав працівникам міліції виконувати службові обов’язки? — кутик рота Корбута знову скривився, окреслюючи посмішку. — Тепер, Сашко, мене послухай: якщо в тебе виникнуть ці проблеми, дзвониш особисто мені. Номер телефону я запишу. І свято Нептуна не відміниться, коли з тебе бодай преміальні знімуть. У вас тут виплачують преміальні?
— Коли як…
— Вважай, що ти, Сашко, під моїм особистим захистом. Капітан Корбут, шосте управління, «шістка», знаєш, що це таке? У нашій конторі словами не розкидаються. Тебе, Сашко, взагалі весь УБОЗ захищатиме. Ти ж нам сьогодні допоможеш, чи ні?
Сашко вимучив на обличчі посмішку.
— Отак, питання вирішено, — Корбут дружньо ляснув його долонею по плечу. — Хто сьогодні в барі — Люба, Марина, Галка?
— Галя і Свєта, їхня зміна.
— Давай Галку сюди, але Боже тебе збав щось бовкнути, Сашко. Я можу тобі довіряти?
Хлопець мовчки кивнув і вийшов у бічні двері, звідки чулася приглушена музика.
— Ти справді часто сюди ходиш, — зауважив Притула.
— Тобі, Притуло, як оперативникові, так само треба стати своїм хоча б в одному популярному в місті притоні. Бачиш, як корисно, — Корбут знову глянув на годинник. — Дівчатка наші часу гаяти не люблять, час — це гроші, а отже, прибудуть вони сюди за п'ятнадцять хвилин. — Ви вдвох, — він кивнув Притулі та Деревію, станете тут, біля входу, і затримаєте дам. Їх туди взагалі пускати не можна.
— Затримати? — перепитав Деревій.
— Не в тому значенні, — виправився Корбут. — Заверніть, хай собі їдуть звідси на хрін, не буде їм тут сьогодні заробітку.
— Вони сюди на хрін і прийдуть, коли не сказати більше, — Сташенку ставало дедалі веселіше. Його веселого настрою ніхто не підтримував. З боку здавалося, що решта чоловіків трималася аж надто зосередженою.
Сашко повернувся в супроводі товстенької коротко стриженої дівулі у джинсах та кофтині, поверх якої вона начепила фірмовий, синій у горошок фартух з написом «Neptun» у верхньому правому кутку.
— Ой, драсті! — вона, здається, щиро зраділа, побачивши Корбута.
— Потім поцілуємося, Галю, якщо захочеш, — оперативник укотре глипнув на годинник і вже не приховував хвилювання. — Для тебе є завдання державної ваги. Орден можеш заробити. Ходи зі мною, я тебе проінструктую, — легко обхопивши товстунку за плечі, він завів її у невеличку службову кімнатку поряд із рецепцією.
Сашко нічого не розумів. Решта оперів зберігала спокій, відчуваючи — все йде так, як задумано.
Наодинці Корбут і Галочка побули не більше хвилини, і коли вони вийшли, обличчя офіціантки було розгублене. Сергій, навпаки, поводився впевнено, кивнув Гонті й Сташенку:
— Рушили, мужики. Вітьок, — це Деревію, — я нашому товаришеві Сашку довіряю, але дивися за ним про всяк випадок. А ти, — це вже Сашкові, — іди на робоче місце. І тихо будь.
Спочатку вони пройшли вузеньким коридором до гардеробної, де тітонька непевного віку спробувала заступити їм дорогу, та побачивши спершу Галю, потім — Корбута, і нарешті — посвідчення в його руці, приклала праву долоню до вуст, зробила очі круглими й позадкувала. На вішалках висіли чотири шкіряні куртки. Гонта швидко обмацав їх, заперечливо похитав головою. Чотири пари взуття не привернули його увагу, він лише копнув найближчий до нього черевик, аби не заважав під ногами. Корбут легенько торкнувся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повзе змія», після закриття браузера.