Читати книгу - "Повзе змія"

Зсередини почулися кроки, потім запитали:

— Хто?

Просто на очах в оперативників Галя буквально перевтілилася. Хоча її через двері ніхто не міг побачити, вона звабливо виставила груди, руку поклала на стегно, вигнулася, наче кішка, і промуркотіла несподівано розпусним голосочком:

— Ма-альчі-ішкі, любов прийшла!

— О! — відгукнулися з-за дверей. — Захаді, дєвчонкі! У нас для вас тут кой-шо приготовано!

Клацнув замок.

Тієї ж миті Корбут смикнув Галю за лікоть, відсторонюючи її від дверей, мало не відкидаючи назад, собі за спину. Дівчина заточилася, аби не впасти, схопилася за вішалку, і тоді Сташенко відштовхнув її ще далі, зовсім не думаючи зараз про правила галантного поводження з жінкою. Двері тим часом прочинилися, й Корбут, чия рука вже тягнулася до заплічної кобури, отетерів він побаченого. Він очікував чого завгодно, тільки не такого видовища.

Просто на порозі стояв голий, розпарений до червоного і, судячи з усього, сильно п’яний пацан — інакшого слова не крутилося в той момент у опера в голові. Він розкарячив і зігнув у колінах ноги, розвів стегна, між якими стримів готовий до бою набряклий член, трошки прогнувся назад, розкинув руки в різні боки, наче циркач, котрий щойно подав команду «але-ап», і крикнув:

— Оп-па н-на-а!

За спиною Корбута не стримався і зареготав Сташенко. Рука Корбута мимоволі поповзла донизу, будь-яке бажання погрожувати цьому голому клоунові пістолетом моментально зникло. Сам того не розуміючи, пацан виграв у Сергія кілька хвилин.

Реакція у п’яного виявилася несподівано блискавичною. Він ніби забув про те, що гола людина стає беззахисною. Своїми подальшими діями навіть спростував це твердження. Миттєво випрямившись, він із силою штовхнув двері на Корбута і навалився на них плечем, мацаючи рукою защіпку, водночас волаючи:

— Пацани! Менти! МЕНТИ-И-И-И!

Трохи відступивши, Корбут замахнувся і влупив по дверях носаком. Удар справді вийшов гарматним, та саме в той момент двері зсередини відпустили. Не знайшовши защіпки, хлопець відскочив до стіни, де стояли лавки з наваленим на них одягом. Удар не зустрів опору, і Корбут від несподіванки втратив рівновагу й упав на одне коліно, стукнувшись плечем об одвірок. Сташенко з Глодом у тісній гардеробній заважали один одному, крім того, вони не хотіли через власну надмірну спритність остаточно звалити товариша з ніг. Сергій Корбут, вивергаючи з рота нецензурні тиради, рвучко звівся на рівні ноги, і тепер уже рішуче вихопив пістолета.

У дверях, які вели до парної, скупчилися три голі чоловічі постаті, що їх цілком можна було сприйняти за екзотичну багатоніжку. Їхня поява теж на кілька секунд відволікла увагу Корбута від супротивника, котрий сидів на підлозі біля лавок і вже витягав правицю з-під скинутих в купу джинсів, светрів, сорочок та футболок.

— Міліція! Стояти! — трошки запізніло гаркнув Корбут, у відповідь йому гримнуло — полум’я вирвалося з правої руки пацана, луна пішла передбанником, і гримнуло ще раз, хоча оперові, що стовбичив у дверному отворі, вистачило і першого пострілу.

Куля пробила груди.

Стрілець навіть не цілився, просто підніс озброєну руку на рівень мішені й натиснув спуск.

Друга куля влучила в шию, рука стрільця тремтіла, ходила ходором, тому смикнулася під час другого пострілу вгору. Корбут поволі осідав донизу, і вже з двома кулями в тілі завалився на мокру кахляну підлогу. З-під тулуба відразу потекли рожеві струмочки — кров, змішуючись із водою, змінювала свій природний колір.

Глод, почувши перший постріл, відразу сахнувся до стіни, притиснувся до неї спиною і витягнув зброю. Сташенко, що стояв навпроти нього і мав можливість бачити, що відбувається в передбаннику, навпаки — люто вилаявся, перестрибнув через тіло Корбута, що незграбно розтягнулося при вході, й кинувся на нападника, зовсім не зважаючи на пістолет у його руці. Про свою зброю він, здавалося, забув. Ще одним великим стрибком подолав відстань між собою і нападником, буцнув його носаком по кисті руки, обеззброївши супротивника, а тоді навідліг садонув у пах, б’ючи не носаком — товчучи всією ступнею, раз, вдруге, втретє. Крик, що вирвався з горлянки стрільця, зовсім не був схожий на людський.

У Глода мало не позакладало вуха — десь ліворуч від нього, з глибини роздягальні, пронизливо верещала Галина й голосила жінка-гардеробниця. Тримаючи пістолета напереваги, Макс ступив до передбанника, швидко оцінивши ситуацію, повернувся й вигукнув, ні до кого конкретно не звертаючись:

— «Швидку» сюди! І бігом, бігом!

Допомогти пораненому Корбуту зараз не було часу, хоча першим порухом Макса було стати навколішки й перевернути товариша горілиць. Та просто перед собою він бачив щільно причинені двері в парну, в кутку під невтомними ударами Сташенка скавчав голий стрілець, доля якого цікавила Глода тепер менш за все, і він рішуче наліг плечем на зачинені двері.

Зсередини їх намагалися тримати, Макс зробив крок назад і стрельнув у них, намагаючись по можливості не наводити дуло в ту частину, де могли стояти люди з того боку. Хтось перелякано закричав, тоді Глод знову навалився на двері, опору вже не відчув. Увійшов і опинився в приміщенні з басейном. У холодній воді сидів, зіщулившись, голий худорлявий хлопчина, навіть статурою не схожий на дорослого повноцінного чоловіка. Макс ступив до краю басейну. На нього дивилося перелякане обличчя, вивчене опером по фотокартці за останні півтори доби так ретельно, наче власне. У басейні ловив дрижаки Ігор Рожнов.

— Де? — запитав Глод, хоча й без того знав, де треба шукати двох інших. Рожнов вистромив з води руку, показав пальцем на двері парної і для чогось пискнув:

— Н-не с-стр-рілл-ляйте-е…