Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

73. Зважаючи на вищенаведене, зокрема на рішення прокурора про внесення імені заявника в список підозрюваних без свідчень потерпілого чи наявності інших доказів, які б вказували на нього..., а також на те, що прокурор не здійснив справжнього вивчення основних фактів з метою перевірки обґрунтованості скарги, Суд робить висновок, що інформація, яка є в його розпорядженні не може «переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити це правопорушення».

74. Отже, у випадку першого арешту заявника порушено частину 1 статті 5 Конвенції...

76. ... Якби заявник справді скоїв злочин і якби він хотів чинити тиск на потерпілого, свідків або знищити докази, то мав би багато часу на це до грудня 2005 року, та Судові не представили жодних доказів подібних дій з боку заявника. Отож нагальної потреби арештовувати його з метою припинення подальшої злочинної діяльності не було і 24 слідчі, призначені вести справу, могли б скористатися з додаткового часу, щоб перевірити, чи скарга була достатньо обґрунтованою (prima facie well-founded). Замість такої перевірки, заявника заарештували в той самий день, коли почалося розслідування...

77. Ще більше турбує те, що, як випливає зі свідчень двох потерпілих відповідно до їх заяви, одну зі скарг було сфальсифіковано і слідчий орган не перевіряв у нього, чи він справді цю скаргу подавав, тимчасом як другу подано під прямими впливом офіцера О., — того самого, який реєстрував першу скаргу на заявника... Через це обидві скарги втрачають значення для встановлення наявності обґрунтованої підозри заявника в учиненні злочину, оскільки ніякої іншої підстави для його арешту наведено не було...

78. Судові відомо про те, що потерпіла особа може відмовлятися від своїх свідчень через зміну намірів або навіть з примусу. Проте перевірити, підписувала вона скаргу чи ні, можна з допомогою даних об’єктивної судової експертизи, а в матеріалах справи немає нічого, що наводило б на думку, ніби ця особа давала неправдиві свідчення національному судовому органу, твердячи, що не підписувала скарги. Та й справді, якби було доведено, що потерпіла особа все ж таки підписала скаргу, а потім з примусу її відкликала, то національний суд дістав би серйозні підстави відмовити заявникові в його клопотанні про звільнення. Але занепокоєння з відповідного приводу суд не висловлював...

79. З огляду на наведене вище, а також на факт внесення імені заявника в перелік підозрюваних без підстави, який було встановлено стосовно його першого арешту ..., виникає дуже тривожне враження, ніби заявника вибрали навмисно.

80. Незалежно від того, чи заявника арештували з попереднім наміром, чи в результаті того, що фактичні обставини справи не були зважені належним чином, чи внаслідок щирої помилки (bona fide mistake), Суд, як і в випадку першого арешту, не бачить у матеріалах справи яких-небудь доказів на підтвердження обґрунтованості підозри в тому, що заявник скоїв злочин.

81. Отже, і щодо другого арешту заявника положення частини 1 статті 5 Конвенції порушено.

«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2008 року.

60. ... Суд зауважує, що дії заявника полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо «повним ідіотом» (top idiot). Розглядаючи кримінальні обвинувачення, висунуті проти заявника, Вищий касаційний суд точно встановив, що ці дії були цілком мирними, не створювали перешкод перехожим і навряд могли спровокувати насильство з боку інших. Спираючись на це, він дійшов висновку, що в них нема ознак хуліганства, як і про те, що, виносячи заявникові обвинувальний вирок, Плевенський (Pleven) районний суд «не навів якихось аргументів», а просто зробив кілька загальних заяв з цього приводу... Ні в ордері на арешт заявника відповідно до частини 1 статті 70 Закону «Про органи внутрішніх справ» від 1997 року, ні в постанові про його залишення під вартою відповідно до пункту 3 статті 152a Кримінально-процесуального кодексу 1974 року, які суд не переглядав, немає чого-небудь, з чого було можна зробити висновок про те, що органи влади мали підстави вбачати в його поведінці ознаки хуліганства, що їх вичерпно визначено в обов’язковому роз’ясненні Верховного Суду від 1974 року...

«Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v United Kingdom), 14310/88, 28 жовтня 1994 р.

92. Національні суди встановили, що пані Мюррей щиро й справді підозрювали в скоєнні пов’язаного з тероризмом злочину ... Суд згоден, що загалом була необхідність як у повноваженнях, на кшталт тих, які надає стаття 14 Закону 1978 року, так — у цьому конкретному випадку — і в проникненні в помешкання пані Мюррей та його обшуку з метою її арешту.

Крім того, слід визнати наявність ... «умов крайньої напруженості», за яких доводиться здійснювати такі арешти в Північній Ірландії.

Ці правомірні міркування пояснюють і виправдовують те, в який спосіб були здійснені проникнення в житло заявників і його обшук. Суд не вважає, що заходи, вжиті представниками влади стосовно когось із заявників, не відповідали поставленій меті.

93. Не можна вважати, що компетентні органи влади вийшли за законні рамки розслідування терористичних злочинів, заводячи досьє на особу та зберігаючи основні персональні дані заарештованої особи або навіть інших осіб, які