Читати книгу - "ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ"

Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не порушують орфографії оригіналу.

Оскільки в списку Іскрицького написання літер ъ і ь важко розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому виданні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему випущено (козакъ — козак, часъ — час, Іванъ — Іван і под.).

Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь], внівец[ь], паламар[ь], — а також у дієслівних закінченнях: ходит[ь], даруют[ь], мают[ь], стоїт[ь] тощо. У різних тогочасних, як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимовлялися м’яко або твердо — залежно від місця народження мовця. Тому давня традиція вживання ъ і ь порушувалася і написання цих графем чітко не розрізнялося.

У словах з м’яким приголосним основи (день, приязнь, король, смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті наприкінці могло стояти кілька графем — ь, ъ та ін. Та оскільки в усіх діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються м’яко, а сам літописець відмінює ці слова за м’якою відміною, у нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позначено м’якості у слові есть, тому що літери ст у рукописах є виносними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м’якість чи твердість. Всередині слів графеми ъ та ь передаються через ъ.

Літера Ђ у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова Ђ також залежала від місця народження читача.

Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «й» та йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається сучасним «і». Цією ж літерою позначається графема j на початку слова: Jван — Іван (можливо, Йван), jншими — іншими, jмя — імя. 41

Над літерою й у списку Іскрицького дуже часто пропускається титла, особливо у словах воина, воиско. У нашому виданні ця літера передається як й.

Проривний звук ґ у рукописних списках передається латинським g або сполукою кг. У цій публікації сполука кг зберігається, а замість g уживається ґ: кгрунтов, срокго, ґвлатом, венґерскго.

У рукописних текстах Самовидця вперше виявлено послідовно вживання йотованого і 1. У списку Іскрицького воно позначається як и .), у списку Козельського — и .) та и .| . У нашому виданні ці літери передаються сучасним ї.

Літери ω, χ замінено відповідними літерами сучасного українського алфавіту — о, кс; θ — літерою Ф у слові Федір.

У решті випадків ми відтворюємо написання за орфографією рукопису Іскрицького: был, ходил, Ілвов, полков, подишол, где, албо, его, людех, кгди, померл. Таке написання пояснюється тим, що алфавітна система давньоукраїнської літературної мови, як і інших мов, не відповідала звуковій. Тому таке слово, як козацкіе, могло читатися: козацкі, козацкії, козацкіє, козацькі, казацькі, кузацькі; або козацкое — як козацке, казаков — як козаків і т. д.

Велика літера вживається відповідно до сучасного правопису (з окремими винятками).

Титла розкрита в таких словах: бл[а]гословеніе, Б[о]городици, Б[огороди]ци, в[е]личество, в[е]л[и]ч[е]ства, г[осу]д[а]р, г[осу]дар, г[оспо]дара, г[о]сп[о]дь б[о]г, г[ос]п[о]ди Іс[у]се, д[у]ха, еп[иско]п, кн[я]зь, м[е]не, м[и]лость, м[и]л[о]сти, м[іся]ць, м[о]н[а]стир, н[а]ши, п[а]н, пр[е]ч[ис]тими, п[о]ст, с[и]н, св[я]тих, с[вя]тої, Х[ри]ст[о]ва, Хр[и]стом, Хр[и]ст[о]вом, х[рис]тиянство, хр[и]стиянство, ц[а]р і в похідних від них. Зрідка в цих словах титли не було.

Пунктуацію наближено до сучасного українського правопису, зокрема введено крапку, риску і двокрапку.

Одна сторінка рукопису Іскрицького (у нашому виданні — 117) помилково переписана дослівно двічі і згодом кимсь перекреслена. Вона переконливо свідчить, що Іскрицький певною мірою довільно вживав окремі літери, виносні графеми, навіть змінював граматичні форми: Дмитриевич — Дмитріевич, Иваном Самойловичом — Іваном Саму[й]ловичом, Крилов — Крилув, містечки — містечка, оных — оних, оних — оных, жеби — жебы, к — ку, Богуславе — Богославле, увойшол — увоишол, лисянци — лисянці, пойшол — поишол, Задніпря — Задніпра, подтянули — подтягнули варуючися — варюючися, войска — войска і под.

Очевидно, таке траплялося і в інших переписувачів.

Список М. Судієнка переписаний чітким скорописом кінця XVIII — початку XIX ст., всі літери виразні, у тому числі й ъ і ь. У виданні Бодянського зрідка позначається наголос.

1 Я. І. Дзира. Про відтворення тексту історичних джерел. — «Український історичний журнал», 1970, № 3. 42

У літописних списках службові слова з повнозначними частинами мови пишуться, як правило, разом (скозаками, зоними, погородах, постарому). У нашому виданні більшість таких слів написано окремо.

У зв’язку з тим, що в літописі події та явища датуються за тодішнім народнообрядовим календарем, для полегшення користування джерелом подаємо короткий покажчик цих дат за новим і старим стилями.

Різдво Христове (різдвяні свята) — 4. І (25. XII); богоявлення господнє (водохрещі) — 16 (6), І; свята великодні (воскресіння Христове) припадають на неділю у проміжку 35 днів (не раніше 1. IV (22. III) і не пізніше 5. V (25. IV); свято Георгія — 3. V (23. IV); перенесення мощів Миколи Чудотворця — 19 (9). V; Тройця — 50-й день після великодня; сошествіє св. духа — наступний день після Тройці; Петра і Павла — 9. VII (29. VI); Іллі — 30 (20). VII; свято Спаса — 16 (6). VIII; успіння Богородиці — 25 (15). VIII; різдво Богородиці — 18 (8). IX; воздвиження чесного хреста — 24 (14). IX; покрови — 11 (1). X; Миколи Чудотворця — 16 (6). XII.

Пости: Пилипів піст — 25 (15). XI — 3.I (24. XII); великий піст — 7 тижнів (49 днів) перед Великоднем; Петрів піст (петрівка) — починається через тиждень після свята Тройці і триває до свята Петра і Павла; Спасів піст (спасівка) перед успінням Богородиці — 11 (1). VIII — 24 (14). VIII.