Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

Для нас, «цивілізованих» людей, те, що Тарзан смакував сирим м’ясом і ласував хробаками, здається просто відворотним. Та коли б ми змалечку харчувалися такою їжею і звично дивилися, як довкола всі споживають те саме, то ставилися б до Тарзанового смаку чи не з більшим розумінням, аніж до вишуканих гурманських делікатесів, що здатні викликати лише збридження й нудоту в дикого африканського людожера. Вся справа тут лише у звичці.

Поблизу озера Рудольф, наприклад, живе плем’я, що не їсть ані баранини, ані яловичини, тоді як у сусідніх племен це — звичайна їжа. Неподалік інше плем’я полюбляє ослятину, від одного вигляду якої нудить їхніх ближніх сусідів. Чи ж можна після цього прийняти як абсолютну істину, що слимаки, устриці й жаб’ячі лапки смачні, а хробаки та комахи зовсім неїстівні, чи що ковтати живу устрицю не так гидко, як чисте, ніжне м’ясо допіру вбитої сарни?

Усі наступні дні Тарзан був захоплений лише однією думкою — знайти спосіб використати пірогу, щоб дістатися материка. Він намагався навчити мавп веслувати: кілька разів садовив декого з них у вутле суденце і вчив їх веслярства у затоці, захищеній від хвиль скелястим виступом.

Він давав мавпам в руки весла й пояснював, що вони повинні повторювати його й Мугамбі рухи. Після кількох невдалих спроб мавполюд переконався, що потрібні будуть довгі тижні наполегливого дресирування, поки з них поробляться сякі-такі веслярі, бо ж так важко мавпам зосередитися на одноманітній діяльності, і це їм швидко набридає.

А втім, з усіх людиноподібних мавп одна становила щасливий виняток — це був Акут. Від самого початку той виказував зацікавлення новим спортом. Схоже було, що ватаг зразу втямив, для чого потрібні весла, що свідчило про більші розумові здібності, аніж у його одноплемінців; тож Тарзан намагався недосконалою мовою мавп утовкмачити йому, як то слід користуватися веслами.

Втративши надію навчити зграю мавп веслувати, Тарзан надумав обладнати пірогу вітрилом і заходився плести велику мату з деревного лубу.

Розпитуючи Мугамбі, Тарзан довідався, що материк лежить не дуже далеко від острова. Схоже було, що воїни вагамбі дісталися до гирла великої ріки й відпливли на своєму човні надто далеко від берега; захоплені відпливом і дужимвітром із суходолу, невдовзі загубили землю з поля зору. Цілу ніч вони пробули у широкому морі й невпинно гребли, як їм здавалося, до рідного берега. Коли зійшло сонце й воїни побачили землю, то дуже зраділи, вважаючи, що перед ними — материк. Лише від Тарзана Мугамбі довідався, що вони потрапили на острів.

Вождь племені вагамбі недовірливо й з осторогою дивився на вітрило — такої мудрації він зроду не бачив. Край племені вагамбі розташований в глибині материка, біля ріки Угамбі, і ніхто з його племені досі не діставався океану.

Проте Тарзан сподівався, що за доброго західного вітру він на своєму вутлому вітрильнику досягне континенту майже без зусиль. Він надумав, що краще вже загинути у широкому морі, аніж лишатися на безлюдному острівці без надії будь-коли вихопитися звідси, адже зрозуміло було, що до цього острова, не позначеного на картах, не підходять кораблі.

За кілька днів пірога була споряджена, на ній було встановлено вітрило, і щойно подув сприятливий вітер, вона прийняла на борт дикого капітана із дивною, страшною залогою, подібної до якої не бувало ‘на жодному кораблі у світі.

Цю залогу складали, крім Тарзана: Мугамбі, Акут, пантера Шіта й півтора десятка величезних самців із Акутового племені.

Пірога із своїм диким екіпажем повільно рухалася між рифами вузькою протокою, через яку вона мала вийти у широке море. Тарзан, Мугамбі й Акут веслували: скористатися з вітрила не було можливості, бо високий берег затримував пориви вітру.

Шіта лежала біля Тарзанових ніг. Він вирішив тримати дикого звіра поодаль від інших мандрівників: найменшого приводу було б достатньо, щоб Шіта кинулася на когось. Лише на білу людину вона дивилася покірно, як на свого пана. Мугамбі сидів на кормі, перед ним на дні піроги скоцюрбився Акут, а між Акутом і Тарзаном горбатились дванадцятеро волохатих людиноподібних мавп, які сторожко й недовірливо роззиралися навсібіч і раз у раз тужливо поглядали на рідний берег.

Все було гаразд, доки човен не вийшов у широке море. Щойно берег лишився позаду, як вітер вихопився на простір, вдарив у вітрило, і легкого човна погнало хвилями, мов тріску. І чим далі пірога мчала в море, тим вище здіймалися хвилі.

В човні почалася паніка, бо хвилі й хитання перестрашили мавп.

Попервах вони стривожено роззиралися, вовтузились, а тоді почали верещати й ревіти. З великими труднощами Акут стримував їх, та коли одна надто вже велика хвиля підхопила човна, мавпи так перелякалися, що схопилися на ноги й ледь не перекинули суденце. Тарзанові й Акутові насилу вдалося заспокоїти їх. Але потроху спокій поновився й поступово мавпи почали звикати до хитавиці.

Подорож минула без пригод, вітер був сприятливий, і за годину Тарзан помітив темну берегову смугу. Через нічну темряву неможливо було визначити, чи саме тут знаходиться гирло Угамбі, чи деінде, тож про всяк випадок Тарзан вирішив пристати до найближчого місця й там дочекатися світанку.

Човен тицьнувся носом у пісок, розвернувся бортом до берега й перекинувся, висипавши всю залогу. Хвилі припливу накривали людей і звірів, і лише з великими труднощами їм вдалося дістатися берега.

Мавпи всю ніч сиділи тісною купою, намагаючись зігрітися. Мугамбі розпалив багаття й ліг біля вогню. Зголоднілі Тарзан і Шіта вирушили в пекельну темряву поблизького лісу на лови.

Обоє