Читати книгу - "Небажаний гість, Шарі Лапена"

Вона бореться з ірраціональним бажанням піти й постукати у Девідові двері. Дарма що навіть не знає, де його номер.

Райлі ненавидить цю тривогу, яку тепер постійно відчуває. Вона повторює собі, що тут, серед усіх цих людей, із Ґвен нічого не трапиться. Райлі знає, що Ґвен зараз із ним.

Врешті-решт Райлі починає оповивати дрімота. Коли вона вже майже занурилася в сон, їй здається, що вона чує крик, десь далеко-далеко. Жінка переконує себе, що це не крик, а спогад; вона часто чує крики, коли засинає. Вона вже звикла до цього. Це передвісники нічних жахіть.

Ранок настає повільно. Десь уночі пухкий сніг перетворився на сльоту, і тепер усе довкола вкрилося хрусткою льодовою кіркою, зробивши дороги ще небезпечнішими. Здається, усе лишень погіршиться. Усередині готелю доволі морозяно.

Лорен прокидається рано і відчуває, що змерзла, незважаючи на тепло Ієнового тіла, який лежить поряд. Ще й шия затерпла. Вона вилізає з ліжка, трусячись від холоду, і поспіхом натягує теплий одяг, заодно намагаючись збагнути, чого ж так холодно. Просуває ноги у джинси, одягає футболку, грубий светр, теплі шкарпетки. Учора перед сном вони з Ієном не заслонили штори, і тепер Лорен дивиться на краєвид за вікном. Хоч надворі ще досить темно, жінці видно, що гілки велетенського дерева перед готелем погнулися під вагою криги. Одна гілка відламалася, і тепер на тому місці, де її вирвало зі стовбура, зяє світла рана. Сама ж важезна кінцівка лежить унизу, перебита у трьох місцях.

Лорен тихо заходить до ванни, залишивши двері прочиненими. Вона не хоче вмикати світло, щоб не розбудити Ієна. Як же холодно, чорт забирай. Лорен нашвидкуруч розчісує волосся. На підсвітленому циферблаті годинника – за кілька хвилин шоста. Цікаво, коли встає персонал готелю і розпочинає день.

Вона кидає погляд на Ієна, який хропе у ліжку, і лише його голова стирчить з-під ковдри. Ще не скоро прокинеться. Лорен тихенько відчиняє двері номера. У коридорі темно, лампочки у настінних бра не горять. Жінка вислизає з кімнати й у своїх грубих шкарпетках безшумно йде коридором третього поверху до головних сходів. Вона не хоче нікого розбудити. Лорен підступає до сходів, намагаючись прикинути, скільки доведеться чекати, перш ніж вона отримає свою ранкову чашку кави.

Райлі прокидається раптово і рвучко сідає у ліжку, широко розплющивши очі. Здається, вона чула крик – голосний і пронизливий. Серце калатає, мов навіжене, і жінка відчуває знайомий приплив адреналіну по всьому тілу. Швидко окидає поглядом тьмяну готельну кімнату і пригадує, де вона. Райлі обертається до сусіднього ліжка, скидаючи з себе покривало, і її одразу обдає холодом. Ґвен теж прокинулася і насторожено прислухається.

– Що відбувається? – питає та. – Мені здалося, ніби я щось чула.

– Не знаю. Але я теж це чула.

Якусь мить вони сидять нерухомо, прислухаючись. До них долинає жіночий крик.

Райлі звішує ноги з ліжка і натягує на себе халат, щоб хоч трохи захиститися від холоду. Ґвен метушиться, роблячи те саме, і просить:

– Зажди.

Райлі хапає ключ, і обоє жінок виходять із номера. У коридорі третього поверху несподівано темно, і вони зупиняються, дезорієнтовані. Райлі пригадує, що їм із Ґвен потрібно поговорити про минулу ніч, але зараз не найкращий час. Вона просто вдячна, що Ґвен зараз поруч із нею. Райлі навіть не уявляє, що робила б, якби з подругою щось трапилося.

– Мабуть, вимкнули електрику, – припускає Ґвен.

Вони ідуть до головних сходів, босоніж. Тримаючись за лаковані перила, бігом спускаються донизу. Темний готель тим часом наповнюється тупотінням нових кроків.

Райлі різко зупиняється. Слабке світло, що ллється крізь парадні вікна готелю, освітлює моторошну картину внизу. Біля підніжжя сходів лежить Дана, розпластана й абсолютно нерухома. Її руки й ноги, зігнуті під неприродним кутом, виглядають з-під темно-синього атласного халата. Гарне довге темне волосся каскадом розсипалося довкола неї, однак характерну білизну її обличчя ні з чим не сплутати. Райлі одразу розуміє, що Дана мертва.

Лорен уклякла поруч, схилившись над тілом, і притискає руку до Даниної шиї, намагаючись намацати пульс. Вона підводить голову і приголомшено дивиться на жінок на сходах.

– Я щойно її знайшла, – голос у Лорен напружений.

Райлі поволі долає решту сходинок, аж поки зупиняється на останній, опинившись прямо над тілом Дани. Вона відчуває, що Ґвен стоїть одразу позаду неї, і чує її здавлене схлипування.

– Це ви кричали? – питає Райлі.

Лорен киває, а в самої на очі навертаються сльози.

Райлі помічає Бредлі і його батька, що стоять неподалік. Джеймс витріщається на тіло мертвої жінки біля підніжжя своїх сходів, і його обличчя натягується від шоку. Бредлі, здається, навіть не може змусити себе подивитися на Дану і натомість прикипів очима до Лорен, яка досі нависає над тілом. Зрештою Джеймс ступає крок уперед і, вагаючись, простягає руку до Дани.

– Вона мертва, – повідомляє Лорен.

Джеймс мало не з вдячністю відсмикує руку.

Девід чує крик і зіскакує з ліжка. Накинувши на себе халат, хапає ключ і вилітає з номера. На сходовому майданчику зупиняється й окидає поглядом потріпане зібрання унизу. Він бачить Дану – вочевидь мертву, – що лежить біля підніжжя сходів у халаті, і Лорен поруч неї. Райлі та Ґвен стоять спинами до нього. Джеймс увесь побілів, а Бредлі несподівано видається набагато молодшим, ніж учора. Девід чує шум позаду себе, обертається і бачить Генрі та Беверлі, що поспішають до нього, досі у піжамах, на ходу одягаючи халати й запинаючи їх.

– Що сталося? – питає Девід, швидко спускаючись сходами.

– Ми не знаємо, – відповідає Джеймс тремтливим голосом. – Скидається на те, що вона впала зі сходів.

Девід підходить ближче.

– Я не змогла знайти пульс, – каже Лорен.

Він присідає навпочіпки й, не торкаючись тіла, оглядає його, щомиті хмурячись дедалі більше. Нарешті оголошує:

– Вона мертва вже деякий час. Мабуть, упала десь серед ночі. Чому вона вийшла зі свого номера так пізно? – думає вголос.

З боку Даниної голови видніється жахлива рана, а на краю нижньої сходинки кров. Усе це Девід завважує досвідченим оком і раптом почувається невимовно втомленим.

– Святий Боже, – шепоче Беверлі. – Бідолашна дівчина.

Девід підводить голову й оглядає присутніх. Беверлі відвернулася, але Генрі з серйозним виразом дивиться на тіло. Переводить погляд на Ґвен – її обличчя заплакане, нижня губа тремтить. Йому хочеться пригорнути її до себе, заспокоїти, але він цього не робить. Райлі дивиться на мертву жінку так, ніби не може відірвати від неї