Читати книгу - "Небажаний гість, Шарі Лапена"

Звісно ні. Вона не може просто все покинути і робити, що їй хочеться, аби лишень бути щасливою. Жінкам така розкіш не доступна. Суспільство їм цього не дозволить. А от чоловіки роблять це повсякчас. Беверлі відчуває гіркоту, що піднімається з її нутра, не тільки проти Генрі, а й проти всього світу. Вона почувається такою безпорадною, ще безпораднішою за нього. Їй самій ніколи не вистачало егоїзму, чи часу, якщо вже на те пішло, щоб запитати себе, що зробило б її щасливою.

Беверлі сидить на ліжку й дивиться на свого чоловіка, думаючи, яка вона близька до того, щоб усе втратити. Але, можливо, ще не пізно. Якби ж Генрі сказав, що ляпнув, не подумавши; що, звісно, він її кохає і хоче, щоб у них усе налагодилося; він розуміє, що на них багато навалилося і їм обом нелегко; і що вони повинні допомогти одне одному, докласти більше зусиль, щоб удовольнитися тим, що мають, – тоді, Беверлі певна, вони змогли б полюбити одне одного знову. Вона не готова здатися. Ще ні. Вона чекає, але він мовчить.

Нарешті вона промовляє:

– Тобто ти не щасливий?

Її голос звучить спокійно, виважено, але насправді жінка хоче відлупцювати Генрі, ніби набурмосену дитину. Саме таким Беверлі зараз його й бачить – егоїстичною дитиною, і вона була б рада поставити його на місце так само, як колись могла поставити на місце власних дітей, до того, як вони перетворилися на свавільних і некерованих підлітків.

Коли чоловік і далі мовчить, вона додає:

– І що змушує тебе вважати, що ти маєш більше право на щастя, ніж інші – ніж я, наприклад, або Тедді чи Кейт?

Генрі дивиться на дружину з ледве приховуваною огидою. Він терпіти не може, коли вона така – палає праведним гнівом. Беверлі завжди корчить із себе мученицю; вона й гадки не має, як важко з цим жити. Наскільки безрадісним має бути життя? Беверлі – нещасна жінка, яка тільки те й робить, що нарікає на все на світі. Принаймні такою він її бачить. «Можливо, я несправедливий до неї», – винувато думає Генрі. Вона видається такою вразливою у цьому коротенькому пеньюарі, що йому раптом стає її шкода. Однак він однаково не може змусити себе обійняти її, щоб утішити.

Цікаво, якою його дружину бачать інші люди? Що думають про свою матір Тед і Кейт? Він не знає. Вони скаржаться, що вона до них занадто прискіпується, але вона безумовно їх любить. Беверлі хороша мати, Генрі це знає. Правду кажучи, він не знає, що діти думають про кожного з них. Він узагалі не знає, про що думають підлітки. Генрі любить своїх дітей, але більше не любить їхню матір, і тому це так важко. Він не хоче їх скривдити чи якимось чином зашкодити їм.

Генрі застряг між двох вогнів. А тепер через сніг застряг із дружиною ще й буквально, на всі вихідні. Що вони робитимуть з усім цим часом, який їм доведеться провести разом?

– Я не вважаю, що маю більше прав на щастя, ніж ти чи діти, – натягнуто відповідає він.

Звісно, річ не в цьому. Тільки Беверлі могла замість «ми не щасливі» почути «я не щасливий». Генрі не думає, що він важливіший за дітей, чи навіть за неї. Просто переконаний, що вона теж не щаслива. Різниця між ними в тому, що він це бачить, а вона – ні. Або, може, в тому, що він спроможний це визнати. І що він готовий щось із цим робити.

Хтозна, можливо, до кінця цих вихідних ситуація хоч трохи проясниться.

П’ятниця, 23:30

Ґвен знає, що поводиться нерозсудливо, але їй байдуже. З нею щось відбувається, і жінка відкривається назустріч цьому. Можливо, це «Вдова Кліко» ударила їй у голову. А може, річ у тому, як він пахне – дорогим милом та імпортними костюмами. І це він її ще навіть не торкнувся.

Девід попросив Бредлі принести їм ще шампанського. Молодик підкладає дров у камін і тактовно зачиняє за собою двері бібліотеки.

– Мені подобається цей хлопець, – каже Девід, і Ґвен хихоче, поки він наповнює її келих.

У бібліотеці вони розмовляють. Їй подобається звук Девідового голосу, особливо зараз, коли вони одні. Він нижчий, більш інтимний, але водночас і грубуватий. Слухаючи його, Ґвен почувається жаданою. Чоловік говорить тихо і нахиляється ближче до неї, щоб вона могла його чути, і Ґвен теж прихиляється ближче до нього.

Вони обоє знають, що станеться далі.

Коли приходять до його номера – він запропонував провести Ґвен до її власного, але жінка похитала головою, – Девід із приглушеним клацанням зачиняє за ними двері, і її тілом пробігають дрижаки. Вона не ворушиться, стоїть у темряві і чекає.

Він сягає рукою їй за шию і розстібає намисто. Він лишень зняв із неї намисто, а вона почувається так, ніби він роздягнув її. Ґвен шумно втягує повітря.

Девід обережно кладе намисто – біжутерія, але гарна, – на столик біля дверей. А тоді цілує її.

Той поцілунок вивільняє щось у ній, щось, що вона надто довго притлумлювала, і вона цілує його у відповідь, але не пожадливо, а повільно, ніби досі не певна, чи варто. І, здається, він розуміє. Ніби і сам не певен до кінця.

Беверлі ніяк не може заснути; у неї так завжди, коли вона далеко від дітей, а тут ще й увесь її світ розвалюється на друзки. Не допомагає і те, що з сусіднього номера, Дани і Метью, до неї долинають приглушені звуки сварки. Невже ніхто не щасливий?

А ще її дратує, що Генрі заснув без жодних проблем, ніби безтурботна дитина, і тепер хропе на всю кімнату. Що з ними буде? Беверлі обурена, що їй доводиться хвилюватися за двох. Їй завжди доводиться виконувати всю емоційну роботу.

Вони погодилися припинити розмови про свій шлюб, перш ніж хтось із них скаже щось, про що потім пошкодує. Вирішили переспати ніч і подивитися, що принесе їм ранок.

Нарешті уже далеко за північ Беверлі засинає, коли раптом чує приглушений крик. Але вона вже в полоні сновидінь, і той крик стає частиною сну, частиною кошмару. Хтось намагається задушити її. І, як це можливо тільки в снах, вона голосно кричить, хоч їй і затискають подушкою обличчя.

Субота, 01:35

Райлі лежить у ліжку, втупивши погляд у стелю. Коли вже Ґвен прийде спати? На годиннику пів на другу ночі. Райлі нізащо не повірить, що Ґвен і Девід досі стирчать у бібліотеці. Вона точно пішла до нього в номер. До нього в ліжко. Може, вона пробуде з ним цілу ніч і повернеться у їхню з Райлі кімнату аж під ранок.

Від цих думок жінці страшенно некомфортно – на неї