Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

І далі:

Отже, в «Маніфесті» бандерівці беззастережно декларували про те, що вони йдуть у фарватері тої політики, яку проголосили і втілювали в життя Гітлер і нацисти.

В спеціальній інструкції «Програмні документи ОУН Бандери», датованій квітнем 1941-го р., спеціально виділено «політичні постанови». Наведемо кілька з них:

Якщо в попередніх документах ставились загальні, навіть абстрактні гасла, і такі ж плани, то вже в травні 1941 р. ОУН-бандерівців видала нову інструкцію під назвою «Політичні вказівки ОУН Бандери», де в дещо закамуфльованій, але досить визначеній, формі говориться:

Із вище зазначеного можна судити про те, що бандерівцям ще напередодні війни стало достовірно відомо про війну гітлерівської Німеччини проти Радянського Союзу, до якої вони також так інтенсивно готувалися. Однак, вони не хотіли, як бачимо, бути звичайними обсерваторами (споглядачами) подій, а прагнули зайняти роль «підмета і партнера» в цій війні «проти Москви». Але чиїм партнером» і чиїм «співтворцем нового ладу» вони мріяли і хотіли так негайно стати? Цілком зрозуміло «чиїм»! Гітлерівської Німеччини!

Далі в тій же інструкції зазначено:

В Центральному державному архіві вищих органів державної влади України є документ, який ніби доповнює вище приведені положення. Він іменується «Боротьба та діяльність ОУН під час війни». Цей документ — досить неякісний відбиток з машинописної форми, однак окремі місця читаються чітко. В ньому виділені, зокрема, такі настанови: «Політичні вказівки», «Акції на ЗУЗ» (Західно-українських землях — В.М.), «Вказівки на перші дні організації державного життя» та інші.

Тут, зокрема, зазначено:

І далі:

В підрозділі «Меншинова (тобто: національна — В.М.) політика» зазначено:

В пункті «Загальні пригадки» наказано:

Відповідаючи на запитання, яку мету ставила ОУН в час минулої війни, слід тут же подати основну суть двох «меморандумів», які проголосила ОУН-бандерівців на початку вторгнення гітлерівців на територію Радянського Союзу.

Перший «меморандум» було передано німецькому урядові 23 червня 1941 р., тобто на другий день війни. Його складала комісія, до якої входили Степан Бандера, Олекса Гасин, Іван Габрусевич і Володимир Стахів.

В ряді націоналістичних видань цей «меморандум» датується 15 червня 1941 р., отже, бандерівцям було достовірно відомо не тільки про підготовку до війни гітлерівської Німеччини проти Радянського Союзу, але й про точну дату її початку.

Спочатку в «меморандумі» бандерівці старанно доводили, що є чимало вагомих підстав «для порозуміння» «між Україною (Точніше, між українськими націоналістами — В.М.) і Німеччиною» для «великої співпраці».

Висуваючи таку «дипломатичну» тезу, бандерівці глибоко помилялися, бо гітлерівці аж ніяк не допускали українських націоналістів до «співпраці» і «партнерства» у війні проти Радянського Союзу, добре знаючи нікчемність їх потенційних сил і політичних впливів у «східній політиці». Вони бачили в них лише третьорядних слуг, звичайних пособників у виконанні тих чи інших тактичних завдань.

Претендуючи на «партнерство» (на роль «підмета», як вони висловлювались) в «боротьбі проти большевизму», бандерівці переконували гітлерівців:

Далі бандерівці старалися довести, що «без незалежної Української держави новий порядок в Європі немислимий…»

Чого домагалася ОУН-бандерівців у цьому «посланні»? Перш за все, утворення (звичайно, з допомогою гітлерівської Німеччини та під її свастикою) «незалежної» української держави, в якій вони б панували. Все це, просили вони, повинно відбутися на початку воєнної кампанії: «Навіть якщо при вході в Україну німецькі війська спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновлення Української Держави й використання відповідних гасел…» 69

Для грунтовнішного переконання тут навіть подано таку тезу:

Бандерівці добре розуміли, що «Німеччина планує прилучити Україну до системи європейського континенту головним чином з економічних причин», а тому прохали дати їм і певну економічну «самостійність».

Всі ці наївні писання завершуються так: «…Інтереси обох народів вимагають природного союзу, німецько-українські взаємини мусять бути побудовані на справжній дружбі».

А хто буде «гарантом» такої дружби? — запитували бандерівці. І тут же відповідали: «Незалежні українські збройні сили, які відповідали би духу України, будуть гарантом німецько-українського союзу й зможуть послабити тиск Росії на Європу».

І на завершення автори «меморандуму» подають «хитрий» натяк: в 1938 році в Європі, мовляв, виникли дві нові держави (Словаччина і Хорватія) не без допомоги, звичайно, гітлерівської Німеччини. Однак, не вказуючи на різницю між ними та Україною, українська проблема є «набагато важливіша», бо «має міжконтинентальне значення».

Суть цього послання бандерівців досить чітко визначена: допоможіть створити незалежну Україну, панове нацисти, а ми будемо служити вам вірою і правдою!

Цілком іншого характеру «меморандум» ОУН-бандерівців до німецького уряду, датований 14 серпня 1941 р. Якщо попередній — це суцільні прохання і моління, то цей — суцільне виправдання «хлопчиків, що нашкодили». Тут і виправдання за самовільний «Акт 30-го червня 1941-го», і запопадливість своєму панові, і щире каяття у вірності йому». Меморандум» цей досить великий за розміром і поділений на відповідні підрозділи.

В підрозділі «Дотеперішня співпраця ОУН з Німеччиною» бандерівці щиро і відверто констатують:

І далі:

Бандерівці тут натякають на те, що у воєнній кампанії в час німецько-польської війни восени 1939 р. і влітку 1941 р. в наступі гітлерівської армії проти Радянського Союзу вони брали безпосередню участь на боці німців.

В підрозділі «ОУН і перебудова Східної Європи» бандерівці намагалися довести гітлерівцям необхідність створення української держави, яка «стане посередником між Німеччиною» та «іншими державами». А для цього, мовляв, потрібні «українські збройні сили», які «боротимуться при німецькому боці».

В підрозділі «Основи українсько-німецької дружби» автори «меморандуму» продовжують стверджувати плани про «довгорічну українсько-німецьку співпрацю», які заслуговують того, щоб гітлерівська Німеччина не тільки повірила в них, але й спиралася на українські націоналістичні сили, які «щиро визнають німецьку провідну роль в Європі». Мало того, ті сили хочуть «прилюдно брати участь в європейській боротьбі проти більшовизму… зі зброєю в руках».

В підрозділі «Акт 30-го червня 1941 року та українсько-німецька співпраця» бандерівці намагалися переконати гітлерівців у тому, що сам «Акт 30-го червня» відповідає інтересам Німеччини, бо служить розвитку гітлерівського «нового порядку» в Європі. Виправдовуючись за самоуправство в проголошенні «акту», автори запевняють, що для них існували певні інспірації, раз вони так поступили»… Саме напередодні вибуху війни, — стверджували вони, — згадані німецькі установи (Автори тут їх не називають. Мова йде тут, зрозуміло, про Абвер та деякі