Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

Роков спробував був люто насупитись і щось заперечити.

Через хвилину він відчув сталеві Тарзанові пальці на своїй шиї, а Павлович, який спробував утекти з кімнати, підлетів у повітря і лантухом впав на підлогу в кутку кімнати. Коли обличчя Рокова вже почорніло, Тарзан відпустив його і штовхнув на стілець. Хриплячи й кашляючи, Роков похмуро позирав на людину, що стояла навпроти.

Павлович прийшов до тями і, шкутильгаючи, ледве дістався до місця, на яке показав йому Тарзан.

— Тепер пишіть! — сказав він.

Роков узяв ручку і почав писати.

— Не пропустіть анінайменшої подробиці і повністю називайте всі імеяа, — завбачливо сказав Тарзан.

До кімнати увійшов спритний вертлявий молодик.

— Яз редакції “Матен”, -сказав він. — Мені сказали, що пан Роков може подати вельми цікаву інформацію.

— Ви помилилися, пане, — сказав Тарзан. — У нас немає жодної інформації для преси. Чи не так, шановний Ніколаю?

Роков припинив писати і понуро похитав головою.

— Немає, - пробурчав він. — У мене немає жодної інформації для преси… в цю хвилину.

— І ніколи не буде, шановний Ніколаю, — додав Тарзан.

Газетяр не міг бачити зловісний блиск Тарзанових очей, але Роков це помітив.

— І ніколи не буде, — похапцем повторив Роков.

— Мені дуже шкода, що вас марно потурбували, — сказав Тарзан журналістові. — Бажаю вам усього найкращого.

Він виставив вертлявого спритного молодика і зачинив двері в нього перед носом.

Через годину Тарзан із чималим рукописом у кишені пальта відчинив двері, виходячи з кімнати Рокова.

— На вашому місці я виїхав би з Франції, - сказав він, — тому що я неодмінно знайду слушний час і спосіб убити вас, не компрометуючи вашу сестру.

Коли Тарзан повернувся додому від Рокова, Д’Арно спав. Тарзан не став його будити, але наступного ранку все йому розповів.

— Який я дурень! — закінчив він свою розповідь. — Де Куд та його дружина були моїми друзями. І чим я заплатив їм за дружбу? Адже я ледь не вбив графа і заплямував ім’я чесної жінки. Дуже ймовірно, що через мене ця родина розпадеться.

— Ви любите Ольгу де Куд? — запитав Д’Арно.

— Полю, мені очевидно, що я її не люблю і вона мене також. Ми були жертвами миттєвого божевілля, це була не любов, і все це минуло б так само швидко, як і настало, якби не повернувся де Куд. Ви знаєте, що в мене дуже мало досвіду спілкування з жінками. Ольга де Куд дуже гарна. Проти її краси, звабливого вбрання, проти благання беззахисної жінки захистити її могла б встояти лише цивілізована людина, а моя цивілізація поки що — лише зовні. Париж для мене не місце. Мене тут чекають лише нові пастки, кожна щораз гірша. Обмеження, які люди добро вільно на себе наклали, діють на мої мавпячі нерви. У мене завжди таке відчуття, що я тут у полоні. Друже, це нестерпно; я хочу повернутися в свої рідні джунглі і жити там, куди мене послав Бог.

— Жане, не беріть це так близько до серця. Ви трималися набагато краще, аніж це зробили б за аналогічних обставин багато хто з цивілізованих чоловіків. Що до вашого негайного від’їзду з Парижа, то тут останнє слово буде за Раулем де Кудом, і його не треба буде довго чекати.

Д’Арно не помилився. Через тиждень, приблизно об одинадцятій, коли Тарзан і Д’Арно снідали, їм доповіли про візит пана Флобера. Пан Флобер виявився напрочуд ввічливим джентльменом. Низько вклонившись, він передав Тарзанові виклик на дуель від графа Рауля де Куда. Після вишукано ввічливих переговорів вони домовитись, що Д’Арно зробить візит до Флобера сьогодні о другій годині, і чемний Флобер, знову вклонившись, пішов.

Коли Друзі знову залишилися самі, Д’Арно насмішкувато глянув на Тарзана.

— То що? — запитав він.

— Я стаю цивілізованішим, — сказав Тарзан. — Я швидко прогресую слідами моїх культурних одноплеменників.

— Яку зброю виберете? — запитав Д’Арно. — Де Куд однаково добре володіє і шпагою, і пістолетом.

— У такому разі мені треба було б вибрати отруєні стріли на відстані двадцяти кроків або списи на тій самій дистанції, - засміявся Тарзан. — Нехай будуть пістолети.

— Жане, він уб’є вас.

— Я в цьому не сумніваюсь, — сказав Тарзан. — Треба ж мені колись померти.

— Виберіть ліпше шпаги, — сказав Д’Арно. — Він задовольниться тим, що поранить вас. А небезпека смертельної рани відносно мала.

— Пістолети, — твердо сказав Тарзан.

Близько четвертої Д’Арно повернувся від Флобера.

— Ми про все домовились, — сказав він. — Усе гаразд. Завтра на світанку, десь поблизу Етампу. Через якісь особисті обставини Флобер наполягав саме на цьому місці.

Я не заперечував.

— Гаразд! — сказав Тарзан.

Більше про дуель не було ані півслова. Перш ніж лягти спати, він увечері написав кілька листів, заклеїв, надписав адреси, вклав їх в один загальний конверт і заадресував його Д’Арно. Д’Арно чув, як Тарзан, роздягаючись, мугикав модну пісеньку з мюзик-холу.

Д’Арно пошепки лаявся. Почував він себе дуже кепсько, бо був переконаний, що завтра Тарзан буде вбитий. Йому дошкуляло те, що Тарзанові було все так байдуже.

— Ох і годину вибрали! Найнецивілізованішу, — зауважив Тарзан, коли йому довелося залишити зручне ліжко вдосвіта.

Зауваження адресувалось Д’Арно, який уже був зовсім одягнений і чекав Тарзана біля дверей спальні.

Д’Арно майже не спав. Він нервував.

— Ви спали цілу ніч, як немовля, — сказав він.

Тазран засміявся.