Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

Абст не брехав. Кан бачив: штурвал повернуто праворуч, але за кормою, як і раніше, лягає прямий, наче лінійка, слід. Ніби керма й не чіпали!

Абст вимкнув мотор, залишив штурвал і, обернувшись до шефа, розвів руками, немов запрошував його бути свідком пригоди.

— Ну-ну, — пробурмотів спантеличений Кан, — годі жартувати! Спритно ж ти все влаштував!

— Я? — весело сказав Абст. — Даруйте, я тут ні до чого.

— Хто ж зіпсував кермо?

— Звичайно, вони. Мабуть, хотіли якнайкраще показати себе. От і потягли кермове перо. Та не хвилюйтеся. Ми обдуримо їх. Я знав, з ким маю справу, тому, крім мушкеля, прихопив ще дещо.

З цими словами Абст заходився відв'язувати прикріплене до планширя велике весло.

І тут сталося таке, на що, здається, не розраховував навіть Абст.

Тільки-но він спустив весло за корму, щоб діяти ним замість керма, як його вирвало з рук і відкинуло геть.

Тієї ж миті з води виринуло чорне гнучке тіло. Кан і оком не змигнув, як людина опинилася на борту, схопила його за барки, занесла руку з ножем.

— Стій! — гукнув Абст, намагаючись вихопити з кишені пістолет. — Стій, кинь кинджал!

Та плавець тільки інсценував атаку. Ось він випустив Кана, сів на банку і, встромивши клинок поруч себе, стягнув з голови чорний гумовий шолом.

Абст оскаженів.

— Встати! — наказав він.

— Не треба. — Кан узявся за комір, попустив вузол краватки. — Не треба, Артур. — Він звернувся до плавця: — Скажи, ти сам це придумав?

Той усміхнувся.

Але ось він подивився на Фрідріха Кана, потім оглянув його уважніше і наступної миті схопився, став струнко. Обличчя плавця виражало жах.

— Сідай, сідай! — Кан поплескав його по блискучому чорному боці. — Сідай і давай поговоримо. Ти мені подобаєшся, хлопче. Та сідай же, хай тобі грець!

— Вибачте, — промурмотів плавець, проте й далі стояв, виструнчившись. — Бачить бог, ми не знали, що на катері — ви. Пан корветен-капітен Абст сказав перед тим, як ми пішли на завдання: «Якомусь штабному офіцерові заманулося подивитися, на що ви здатні». От ми й вирішили…

— Твоє ім'я?

— Штабс-боцман[15] Густав Глюк!

Кан уже заспокоївся, і до нього повернувся хороший настрій. Зручніше вмостившись біля транця, він допитливо розглядав чоловіка, що стояв перед ним. Руки, обличчя і шия плавця, там, де їх не закривала гума, були чорні — мабуть, змащені сумішшю жиру й сажі. На цьому тлі яскраво виділялася вогняно-руда борода, коротка й густа. В'язану водолазну феску було натягнуто на вуха. Гумовий костюм, який щільно облягав тіло, закінчувався на ногах широкими еластичними ластами. На грудях було пристебнуто дихальний апарат — невеликий балон стиснутого кисню, довгаста коробка з речовиною для поглинання вуглецю, що виділяється під час видиху, і гумовий лантух, від якого тяглася до шолома гофрована трубка. Плавець був оперезаний брезентовою стрічкою із свинцевим вантажем — на ній висіли підводний ліхтар та кинджальні піхви. До зап'ястя рук було прикріплено спеціальні компас, годинник та глибиновимірювач.

— Розповідай! — наказав Кан. — Розкажи, як ви діяли під кілем катера. Розповідай докладно, я хочу знати геть усе.

Плавець відкашлявся, делікатно відвернувшись, плюнув за борт, скинув феску і витер нею рога.

— Нас було троє, — почав він. — Поки ми — обермаат[16] Шустер і я — поралися біля керма, третій плавець свердлив днище моторки. Гайки заржавіли, і ми довго таки повозилися, поки відокремили перо від баллера[17]. Потім я допоміг матросові Руприху просвердлити обшивку катера. Тільки-но ми скінчили, як пан корветен-капітен Абст почав витягати якір. «Ого, — міркував я, — зараз запрацює гвинт. Стережися, Густаве Глюк!»

У цей час під кормою зібралася вся наша трійка — Шустер, Руприх і я. Вони подалися додому, бо завдання було виконано. А я вирішив затриматися.

— Чого?

— Цікаво!

— Не розумію…

— Цікаво, — повторив Глюк усміхнувшись. — Дуже кортіло глянути, як ви керуватимете без керма. От і лишився.

— Де ж ти був?

— Відплив трохи, виставив з-під води очі, і ждав. Бачив, як катер рушив і тут же спинився. Потім чув пояснення пана корветен-капітена Абста. Він сказав правду — всім нам хотілося якнайкраще показати себе. І тут диявол спокусив мене пожартувати… Хто ж міг знати, що на борту саме ви? Я гадав, один з цих штабних красенів…

І Глюк ніяково замовк.

Кан бачив — плавець сказав не все.

— Далі! — наполягав він.

Глюк переступив з ноги на ногу.

— Ви раз мало не простромили мене своїм гарпуном. Наконечник пройшов за дюйм від мого плеча. Я ледве вивернувся. І ще скажу: ну й очі у вас!

— Ти чуєш, Артур? — гукнув Кан.

Абст усміхнувся і розвів руками, немов визнаючи свою поразку.

— Далі! — наказав Кан підводному диверсантові. — Що було потім?

— Ви злякали мене. І розсердили. — Плавець помовчав. — От я й вирішив… як би це сказати…

— Помститись?

— Виходить, що так. — Глюк зажурено кивав головою. — Я ж не знав, що на катері ви!

Фрідріх Кан