Читати книгу - "Сатира, Олександр Олесь"

Пошли їм, Боже, довгих літ

І збережи всім маків цвіт.

І [стрілась] ніч страшна і дика,

Почувся плач, благання, крики!

Прокльони, стогони в борні -

І враз вся хата у огні.

Стояла чорна домовина,

В ній спала вічним сном дитина,

А молодий ішов з села

В душі без сорому і зла.

18.03.1918

Із збірки «ПЕРЕЗВА»

Уперше вийшла у Відні 1921 р. у видавництві «Млин» із зазначенням: «Частина І», під псевдонімом В. Валентін. Через два роки Державне видавництво України перевидало її з деякими скороченнями під назвою «Емігрантська перезва».

Упорядники попередніх видань творів О. Олеся висловлювали припущення, що його дев’ятою книгою є переклад поеми Г. Лонгфелло «Пісня про Гайявату» (Державне видавництво України, 1923). Та оскільки «Перезва» написана 1919 р. (а ми вже зазначали, що автор нумерував збірки не за порядком видання, а за роками написання, тобто за хронологією),- дев’ятою книгою слід вважати «Перезву». Вона вийшла без номера, мабуть, тому, що автор не хотів розкривати своє ім’я.

Подібне спостерігаємо із шостою книгою, яка була підготовлена автором до публікації, але так і не побачила світ. Проте номер за нею залишений.

«Перезву» складають сатиричні вірші, написані О. Олесем у перші два роки перебування за кордоном. В іронічно-сатиричних тонах поет відтворив становище і діяльність різних політичних угруповань української еміграції, відірваність колишніх вождів від істинних потреб народу, безперспективність політикування. Більшість цих творів друкувалися у віденських виданнях, зокрема редагованому О. Олесем сатиричному журналі «Сміх» (1919, вийшло всього два номери) і тижневику «Воля» (1919 - 1921).

У назві використано частину весільного обряду, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали до хати молодого, співаючи пісень жартівливого, сатиричного, іронічного, бурлескного характеру. В кінці книжки автор «Перезви» вміщує «Додаток» (Пояснення) - авторські пояснення, в яких іронічно наголошує на звичайності, буденності змісту збірки. До того ж у коротенькому вступному слові «До читачів! (коли будуть)» автор зазначає: «Я дуже перепрошаю, що випускаю першу свою книжку без портрета і критичної розправи. Повірте, це не із скромності, а із-за браку відповідних коштів».

Автор мав намір видати і другу частину «Перезви», а також готував до друку й інші сатиричні твори про еміграцію: комедію «Ревізор з Кам’янця», трагікомедію «Народний суд», лібретто до опери «Влада за кордоном». Проте після гострої і «несприйнятної» для еміграції першої частини «Перезви» навряд чи емігрантсько-націоналістичні кола могли допустити видання цих творів.

Є відомості про те, що напередодні смерті О. Олесь ще раз спробував надрукувати другу частину «Перезви». Та і це йому не вдалося. В 30-х роках чимало сатиричних віршів він надрукував у місячнику «Тризуб», що видавався у Франції.

Сатиричні твори ще з київського періоду, коли друкувався в газетах «Трибуна», «Відродження», О. Олесь підписував переважно псевдонімами Валентін та Вовк.

Подається за виданням: В. Валентін. Перезва.- Ч. І.- Відень; Київ, в-во «Млин», 1921.

Вчора справили весілля...- «Цей вірш має чисто етнографічний характер». 13

Горпина, Омелько, Данило, Микита - сприймаються узагальнено, хоч, можливо, і мали конкретних прототипів з українських емігрантських осіб.

По «Esels Platz» напідпитку...- «Тут розказано, як загинув наш земляк серед дикунів».

Державні місії...- «Тут дано зразок патріотичного підйому в перші часи відродження нації».

«В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».- «Тут доводиться, що, завівши лад у своїй державі, можна й іншим допомогти».

Кернтнерштрасе - назва вулиці у Відні.

«Воля» - тижневик, виходив у 1919 - 1921 р. у Відні за редакцією В. Піснячевського, з 1921 р. під назвою «Воля України». У цьому ж році припинив своє існування.

Введені в твір імена - Петро, Хома, Іван, Семен, Калістрат і прізвиська - Брехун, Дубровін, Хуліган - стосуються членів української еміграції. Конкретних адресатів нині важко встановити.

Супрун - можливо, йдеться про когось із кабінету Міністерства фінансів УНР (Української Народної Республіки - див. приміт. на с. 920, до вірша «Чи не мати для нас і для всіх УНР?»

Такий плохий, малесенький...- «Це чисто ліричний вірш і жодного змісту не має».

Петлюра Симон Васильович (1879-1926) - один із керівників української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії. З 1917 р.- в складі верхівки Центральної ради, з 1919 р.- голова Директорії контрреволюційного буржуазно-націоналістичного «уряду» на Україні. Влітку 1920 р., підписавши Варшавську угоду, втік за кордон.

Чарівна, як сонце, і легка, як хмарка...- «Це єсть вигадка, бо такого прізвища ні один посол не має». Вперше вірш надрукований під назвою «З лірики». У виданні 1921 р. має незначні відмінності.

«Ковбаса та чарка» - тут, мабуть, використано першу частину назви водевілю М. Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» (1872).

Ну, й меткий же він у нас...- «Цим віршем автор хотів довести, як швидко українці можуть навчитись дипломатії, коли мають до неї природний хист».

Клемансо Жорж Бенжамен (1841 - 1929) - французький політичний діяч. У 1917 - 1920 рр.- прем’єр-міністр Франції. Один з організаторів антирадянської інтервенції і авторів Версальського договору 1919 р.

Я дипломат... уже два роки...- «Цим віршем скасовується легенда про широту нашої натури (аероплани, ложі в театрах, власне радіо)».

На місце міністра фінансів колись...- «Тут, на жаль, стверджується, що у нас все не по-людському».

Хоч мав він голову не хитру...- «Тут описується, як може людина і з нехитрою головою здобути лицарську славу, коли потрапить зробити підготовчу роботу».

Колишній мій каліка-сват...- «Тут доводиться, що хвіст може робити шкоду тільки тоді, коли він дається жабі, а роги - свині, і що, навпаки, людина з хвостом і рогами