Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Глитай, або ж павук, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Глитай, або ж павук, Кропивницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Глитай, або ж павук" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15
Перейти на сторінку:
крив­дою ста­ла,

А вже тая чор­ня­вая


Ту­жить пе­рес­та­ла!





Де моє до­ро­ге на­мис­то? Де мої персні? До Андрія поїду, на­ря­жусь, як па­ва, як кра­ля, і в вічі йо­му за­ре­го­чусь. (По­ка­зує ру­кою). Ди­вись, ди­вись, як йо­го ко­хан­ка-по­лю­бов­ни­ця на ме­не бо­яз­ко ди­виться. Чо­го ти на ме­не так визвіри­лась? Візьми йо­го, го­луб­ко, собі, я тілько за тим і приїха­ла, щоб пог­лу­зу­ва­ти та насміяти­ся над ва­ми обо­ма!.. (За­ту­ляється за Йо­си­па). Осьдеч­ки мій чо­ловік!.. (При­танцьовує).





Я за нього за­ту­люсь, за­ту­люсь


Та й ніко­го не бо­юсь, не бо­юсь!..





Прощайте, зос­та­вай­тесь здо­ро­веньки та не зга­дуй­те нас ли­хом!.. Ха-ха-ха! Йо­си­пе! Швид­ше до­до­му, там ди­ти­на ма­ла пла­че, тре­ба її по­го­ду­ва­ти; а то ма­ти на­го­ду­ють її ба­го­вин­ням та глев­ким ло­бо­дя­ни­ком! Бач, бач, вже й по­да­ви­лась ди­ти­на!.. Ма­мо, ма­мо, що-бо ви ро­би­те? Дивіться, вже ди­ти­на зовсім по­синіла!.. Знаєш що? Ку­пи мені синього на спідни­цю!.. Синього-синього, та­ко­го, щоб аж очі у се­бе бра­ло!..


Бичок. Опам'ятай­ся, Олен­ко! Що мені в світі бо­жо­му ро­бить?!


Олена. Спать, спать!.. Ля­гай, ми­лий, спа­ти, а я цілісіньку нічку не спа­ти­му та пла­ка­ти­му!.. Пам'ятаєш, Андрію-сер­це, як я те­бе в до­ро­гу ви­ряд­жа­ла? Пам'ятаєш, сер­денько, як я тобі, пла­чу­чи, співа­ла? За­бу­ла, як во­на на го­лос!..





Лягай спо­чинь, мій ми­ленький,


А я постіль пос­те­лю,


Треті півні заспіва­ють,


То я те­бе роз­бу­дю…





Забула го­лос!.. Пам'ятаєш? Бач, з жур­би за то­бою усе по­за­бу­ла. (Зно­ву про­мов­ляє чу­ло).





Ти вста­вай, вста­вай, мій ми­ленький,


Годі тобі спо­чи­вать,


А вже ж твої во­роні коні


Та й посідлані сто­ять!..





Ох, при­гор­ни ж ме­не, зогрій моє за­мерз­ле сер­це біля тво­го теп­ло­го сер­ця. (При­ту­ляється йо­му до гру­дей). Ох, як же мені лю­бо, як мені теп­ло. (Обска­кує). Стри­вай, на­га­да­ла!.. Під пе­ре­ла­зом, про­ти Бич­ко­вої ха­ти, є кри­ни­ця. Так? У тій кри­ниці си­дить жа­ба, зе­ле­на-зе­ле­на!.. То не жа­ба, не вір, то Йо­сип! Сте­ре­жись! Ох, не хо­ди ту­ди! Чуєш, як жа­ба скре­го­че? Скинь, скинь її з ме­не! Впи­ла­ся в тіло, кров п'є!.. Стри­вай, я її вб'ю.


(Вхопила па­ли­цю і ки­дається на Бич­ка).


Бичок (ха­па її за ру­ку). Бог з то­бою. Що ти ро­биш?


Оле­на (вип­ру­чається). Ох, хо­лод­на-хо­лод­на жа­ба! Скинь її, скинь!..



ЯВА З



Ті ж, Андрій і де­які се­ля­ни.


Бичок (з ля­ком). Андрій!


Андрій. Я!.. (По­мов­чав). Не сподіва­лись гос­тя? Ви­ба­чай­те, що тро­хи опізнив­ся: дов­го шу­кав своєї ха­ти та лед­ве пот­ра­пив у ва­шу!.. Мо­же, знічев'я спо­ло­хав вас, то вже не гнівай­тесь, Йо­си­пе Сте­па­но­ви­чу!


Олена (з кри­ком). Хто це? Хто це? Андрій? А де ж та роз­луч­ни­ця, от­ру­та моя, твоя по­лю­бов­ни­ця?


Андрій (ти­хо). Хто ти, мо­ло­ди­це, ти мені щось не по зна­ку?.. Ски­дається тро­хи на мою Оле­ну, тілько щось ду­же гар­но зо­дяг­не­на і прос­то­во­ло­са!.. Ні, це пані якась, а не моя Оле­на!..


Олена (здав­лює го­ло­ву ру­ка­ми). Що та­ке? Де я? Мо­зок ви­сох!.. По­рожньо у го­лові! Да­вить ме­не, стис­кає кліща­ми залізни­ми!.. Спер­ло у гру­дях!.. (Ди­виться пильно на Андрія і мов скам'яніла).


Андрій. Чо­му ж, Йо­си­пе Сте­па­но­ви­чу, не про­си­те ме­не сіда­ти?.. А я більш двох­сот верс­тов пішки йшов і ду­же сто­мив­ся!.. Поспішав до вас на весілля!.. Ко­го ж це ви вис­ва­та­ли? Спа­сибі вам, ве­ли­ке спа­сибі: і за ва­шу при­язнь, і за щи­ру по­ра­ду, і ва­шу при­хильність до моєї жінки!.. Ве­ли­ка вам дя­ка, чес­ний ви чо­ловік!.. Взя­ли мою жінку, розірва­ли моє сер­це, пош­ма­ту­ва­ли ду­шу, со­ро­мом пок­ри­ли мою го­ло­ву!.. Од­но тільки не­чес­но: не вітаєте ме­не і не дя­куєте!


Бичок. Я твоєї жінки не дер­жу, бе­ри її хоч за­раз.


Олена (шеп­че). "Бе­ри її хоч за­раз!.."


Андрій. Як же це так? Натіши­лись, а те­пер бе­ри?


Бичок. Я її не си­лою взяв!


Андрій. Са­ма б то на гріх пішла?


Бичок. Са­ма… (По­мов­чав). Чо­го ж ти ще від ме­не хо­чеш?


Андрій. По­ра­ди! Ра­ди­ли ви ба­га­то разів, по­радьте ж і вос­таннє: як мені те­пер бу­ти? Ви чо­ловік вче­ний, письмен­ний!.. Де ж лис­ти ті, що я че­рез вас пи­сав до Оле­ни?


Олена (ше­по­тить). "Лис­ти пи­сав до Оле­ни…" Андрій пи­ше, що по­ко­хав дру­гу, кра­щу і ба­га­ту… Пи­ше, що вже; ніко­ли не вер­неться… Не сподівай­сь, ка­же, ме­не ба­чи­ти ніко­ли… Я й не сподіва­лась…


Андрій (учув­ши її речі). А! Те­пер я все зро­зумів!.. (До Бич­ка). Пе­кельна ду­ша, са­та­но! Вдо­вольняй же се­бе до кінця!.. Візьми ніж, удар ме­не ось сю­ди!.. (Розх­рис­тує со­роч­ку). До­ко­най моє тіло!.. Ду­шу мою ти вже убив!..


Олена (сплес­ну­ла ру­ка­ми). Андрій, Андрій!.. (Пада мерт­ва).



ЯВА 4



Вбігає Сте­ха.


Андрій (спокійно). А осьде і по­рад­ни­ця, рідна ненька… По­можіть пані підня­тись; бач­те, пан і з місця не зво­рух­неться! (По­ка­зує на Бич­ка). Ач, лов­ко як нав­чи­лась па­да­ти, на­че й справді зомліла!


Стеха (підхо­дить до Оле­ни). До­ню, до­ню моя! (При­див­ляється). Во­на мерт­ва!


Андрій. Мерт­ва? Ні, то во­на при­ки­ну­лась мерт­вою. (Одпи­ха Сте­ху). Одійди, ста­ра, годі вже вам мо­ро­чи­ти ме­не! (На­хи­лив­ся до мерт­вої і прик­лав ру­ку до сер­ця). По­мер­ла, по­мер­ла?.. Ні, ні, не вірю!.. Оле­но, Олен­ко!.. Не ля­кай ме­не: я спе­ре­сер­дя одіпхнув те­бе, з ве­ли­ко­го жа­лю я зне­ва­жив те­бе! Олен­ко, прос­ти, прос­ти ме­не! Про­мов хоч сло­веч­ко!.. Одк­рий оче­ня­та!.. Ди­вись, це я пе­ред то­бою, твій лю­бий, твій ко­ха­ний!.. Бо­же, бо­же!.. Навіки зак­ри­лись оченьки, скле­пи­лись ро­жеві ус­тоньки, за­мовк­ло сер­це!.. А хто ж ме­не те­пер привітає, хто дасть по­ра­доньки мені, хто по­су­мує?.. Оле­но, Оле­но! На ко­го ж ти ме­не по­ки­ну­ла?.. (При­па­дає до неї і го­ло­сить. Далі підняв го­ло­ву і дов­го ди­виться в ли­це їй). Хо­лод­ний, су­хий, стра­шен­ний пог­ляд!.. (Схо­пив­ся). Лю­ди добрі, мир хре­ще­ний!.. Дивіться, дивіться, як зну­ща­ються над на­ми ті, що свя­те письмо своїми очи­ма ба­чать, ті, що прав­дою тор­гу­ють і бо­га ку­пу­ють!.. Дивіться, у нього пов­на ха­та об­разів та лам­па­док!.. Церк­ва - не ха­та! Він і бо­гу мо­литься по тричі на день, і пок­ло­ни б'є, і цілу обідню вис­тоює нав­колішках!.. А ми, сліпий на­род, як-не­будь ло­ба пе­рех­рес­ти­мо і в церк­ву не вча­щаємо, че­рез те й не уміємо так пра­вед­но, по-бо­жо­му жить!.. (Прис­ту­па до Бич­ка). По­радь же, бо­гоп­ро­дав­че, як мені з то­бою по­ми­ри­тись?!


Бичок (з ля­ком). Ря­туй­те, хто в бо­га вірує.


Андрій (ухо­пив Бич­ка). Ти ме­не ря­ту­вав увесь вік, я ж тобі і віддя­чу. (Ухо­пив ніж з сто­лу і порс­нув йо­го у бік).


Бичок (па­да). Ох, бо­же ми­ло­серд­ний, за що я за­ги­баю? (По­ми­ра).


Андрій. Що, тітко? Ру­ка не схи­би­ла!.. Те­пер, лю­доньки добрі, беріть ме­не, в'яжіть, за­куй­те у заліза… Убий­те, я мерт­вець!..


Стеха. Ох, убий же, убий ме­не, ста­ру відьму, мій си­ноч­ку!.. Я вин­на більш

1 ... 14 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глитай, або ж павук, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Глитай, або ж павук, Кропивницький"