Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Біле Ікло 📚 - Українською

Читати книгу - "Біле Ікло"

329
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Біле Ікло" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Класика / 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14
Перейти на сторінку:
Нарешті вона відступила, сильно чхаючи; морда її була так утикана голками, що нагадувала дивовижну подушку для шпильок. Рись терла її лапами, намагаючись позбутися пекучих стріл, тицялася нею в сніг, чухалась об гілки й стовбури дерев, робила на всі боки величезні стрибки, збожеволівши від болю й жаху.

Вона безупинно чхала й швидкими та сильними ударами свого відрубка-хвоста намагалася відмахнутися від голок, що встромилися в неї. Нарешті, рись припинила скакати й досить довго залишалася нерухомою. Одноокий напружено стежив. І навіть він здригнувся й мимоволі скуйовдив шерсть, коли рись раптом без попередження зробила величезний стрибок, випустивши при цьому протяжливе дике ревіння. Потім вона поскакала просто по дорозі, супроводжуючи кожний стрибок гучними криками. Тільки коли голос її завмер на відстані, Одноокий зважився вийти зі своєї засідки. Він ішов так обережно, начебто сніг був засіяний голками дикобраза, які могли щохвилини наколоти його ніжні лапи. Дикобраз зустрів його пищанням і злісним клацанням своїх довгих зубів. Йому знову вдалося згорнутися в клубок, але це вже не був колишній щільний клубок: мускули його були занадто знівечені, і сам він, майже розідраний навпіл, спливав кров’ю.

Одноокий набрав повний рот обагреного кров’ю снігу й почав жувати й ковтати його. Це дратувало його слинні залози, і голод його ще дужчав, але він був занадто старий, щоб забути про небезпеку. Він терпляче чекав, лежачи на снігу, поки дикобраз клацав зубами, гарчав, стогнав і зрідка болісно скиглив. Незабаром Одноокий помітив, що голки почали опускатися, і тремтіння пробігло по всьому тілу пораненого звіра. Раптом тремтіння припинилося, тіло витягнулося й залишилося нерухомим.

Нервовим, несміливим рухом лапи Одноокий розгорнув дикобраза на всю його довжину й перекинув на спину. Нічого не сталося. Він, безсумнівно, був мертвий.

Хвилину Одноокий уважно дивився на дикобраза, потім обережно схопив зубами й пішов униз річкою, трохи несучи його, трохи волочачи по землі, відвернувши голову, щоб не торкатися колючої шкіри звіра. Раптом він згадав щось, кинув свою здобич і повернувся до того місця, де залишив птармигана. Він ні хвилини не вагався. Він знав, що йому треба робити, і тому швидко з’їв птаха. Потім він повернувся й підняв дикобраза.

Коли він приволік свою здобич у лігвище, вовчиця оглянула її, повернула до нього морду й м’яко лизнула його в шию. Але наступної хвилини вона знову відігнала його гарчанням від щенят, хоча цього разу в її гарчанні було більше вибачення, ніж злості. Інстинктивний страх вовчиці перед батьком її потомства зник. Він поводився, як належить батькові, і не виявляв блюзнірського бажання знищити маленьких істот, яких вона привела на світ.

Розділ ІІІ

Сіре вовченя

Він помітно відрізнявся від своїх братів і сестер; у той час коли на їхній шерсті був помітний рудий відтінок, успадкований від матері-вовчиці, він єдиний був цілком схожий на батька. Він був єдиним сірим щеням із усього приплоду. Словом, він народився чистокровним вовком, як дві краплини води схожим на старого Одноока, з тією тільки різницею, що в нього було два ока, а в батька – одне.

Очі сірого вовченяти тільки нещодавно розплющилися, але він уже прекрасно розрізняв предмети, а поки вони були ще заплющені, йому допомагали дотик, нюх і смак. Він прекрасно знав своїх двох братів і сестер і вже починав незграбно гратися з ними й навіть намагався битися, до того ж із його маленького горлечка виривалися дивні хрипкі звуки – провісники гарчання. Ще задовго до того, як у нього відкрилися очі, він навчився дотиком, смаком і нюхом упізнавати свою матір – це джерело тепла, рідкої їжі й ніжності. Вона мала м’який пестливий язик, що заспокоював його, коли мати проводила ним по його маленькому м’якому тілу, і вовченя, зачувши його дотик, сильніше притискалося до матері й солодко засинало.

Майже весь перший місяць свого життя він провів у сні; але тепер він уже добре бачив і, будучи бадьорим чимраз триваліший час, прекрасно вивчив маленький світ, що його оточував. Його світ був похмурий, але він не усвідомлював цього, тому що ніколи не бачив нічого іншого. У його світі завжди панувала напівтемрява, але очі вовченяти ще не знали, що таке яскраве світло. Його світ був дуже малий: межею йому служили стіни лігвища; але, не маючи уявлення про простір зовнішнього світу, він не відчував незручності від вузьких меж свого існування.

1 ... 13 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біле Ікло», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біле Ікло"