Читати книгу - "Атлантида"

Жінка уважно подивилася на екран і впівголоса промовила:

— Діа тон несон мехрі хоу хе фапатта стеноутай.

Відтворення стародавньої мови пролунало майже як китайська.

— «Між островами, доки море не звузиться. Повз водоспад Бос».

Гібермаєр спантеличено насупився:

— Моя грецька достатньо гарна, щоб зрозуміти, що kataractes означає водоспад або пороги. Зазвичай цим словом позначали пороги Верхнього Нілу. До чого тут море?

Катя читала далі:

— «А потім двадцять дромів уздовж західного узбережжя».

— Дром становив близько шістдесяти стадій, — зауважив Ділен. — Тобто десь п’ятдесят морських миль.

— Насправді ця міра довжини не була сталою, — сказав Джек. — Вона означає «пробіг», відстань, яку корабель може пройти за один день від сходу до заходу сонця.

— Імовірно, за різних умов значення цього слова було неоднаковим, — розмірковував Гібермаєр. — Воно залежало від вітрів і течій, що панували в конкретну пору року, від сезонних змін клімату та довжини світлового дня.

— Саме так. Пробіг показував, скільки часу в тебе піде на те, щоб дістатися з пункту А до пункту Б за сприятливих умов.

— «Під високим букраніоном, знаком бика», — прочитала наступне речення Катя.

— Або бичачими рогами, — припустив Ділен.

— Неймовірно! — наче розмовляючи сам з собою, промовив Гібермаєр. — Один із найбагатозначніших символів у доісторичну епоху. Ми вже бачили його на фотографіях Кносу, зроблених Джеком. Вони також зустрічаються у гробницях епохи неоліту та в усіх палацах бронзового віку на Близькому Сході. Навіть за часів Стародавнього Риму букраніон дуже часто зустрічається в монументальному мистецтві.

Катя кивнула.

— Далі текст стає неповним, але ми з професором дійшли згоди щодо ймовірного тлумачення. Вам буде легше зрозуміти, якщо ви побачите, де саме перериваються рядки.

Вона натиснула на кнопку, і на екрані під відірваним кутком папіруса з’явились акуратно написані слова.

— «Ви підходите до фортеці. Під нею, скільки сягає око, лежить величезна золотава рівнина, глибокі водойми та сольові озера. Двісті поколінь тому Посейдон наслав помсту на атлантів за те, що вони насмілилися жити як боги. Пороги впали, великі золоті двері фортеці назавжди зачинилися, і хвилі проковтнули Атлантиду». — Вона помовчала. — Ми гадаємо, що останні речення були потрібні для того, щоб пов’язати цю історію з загибеллю країни Кефтіу. Либонь, верховний жрець розповідав про гнів бога моря, про те, як Посейдон помстився людям за їхню пиху.

Вона навела на екран указку:

— Наступний розділ, мабуть, був докладним описом Атлантиди. На жаль, збереглися лише декілька не пов’язаних між собою слів. Це, ми гадаємо, означає «в золотому будинку» або «в будинку із золотими мурами». А тут ви бачите грецьке позначення слова «піраміда». У цілому вираз перекладається як «величезні кам’яні піраміди».

Жінка глянула на приголомшеного Гібермаєра, який ошелешено дивився на екран.

— А тепер останні слова. — Катя навела промінь на обірваний край документа. — «Будинок богів», можливо, «зала богів», що знов-таки розташована «ката букерос», тобто «під знаком бика». На цьому текст закінчується.

Перший заговорив Гібермаєр, його голос уривався від хвилювання.

— Безперечно, все збігається. Подорож між островами до місця, де море звужується, може означати лише на захід від Єгипту, повз Сицилію до Ґібралтарської протоки. — Він ляснув долонею по столі. — Отже, Атлантида таки розташовувалася в Атлантичному океані!

— А як щодо порогів? — спитав Джек. — Ґібралтарську протоку важко назвати порогами, адже там немає стрімкої течії.

— А ще велика золотава рівнина та сольові озера, — додала Катя. — В Атлантиці може бути лише море з одного боку та високі гори чи пустеля з іншого.

— Південне узбережжя також спантеличує, — зауважив Джек. — Оскільки в Атлантичному океані немає яскраво вираженого південного узбережжя, це свідчить, що Атлантида була розташована в Середземному морі. Та й не можу я уявити собі фортецю на голому березі західної Сахари.

Ділен клацнув проектором, знову вставивши слайди. На екрані з’явилися гірські хребти зі сніговими вершинами. На передньому плані — вкриті зеленню тераси будівель, зруйнованих часом.

— Джек мав рацію, коли асоціював Атлантиду Платона з Критом бронзового віку. Перша частина документа, безперечно, посилається на мінойців і виверження Тіри. Проблема в тому, що Крит — це не Атлантида.

Катя повільно кивнула:

— Оповідь Платона — це поєднання двох окремих частин.

— Саме так!

Ділен підвівся, став за своїм стільцем і, жваво жестикулюючи, промовив:

— Маємо фрагменти двох різних історій. Одна описує кінець Криту бронзового віку, країни Кефтіу. Друга ж присвячена набагато давнішій цивілізації, а саме Атлантиді.

— Різниця в датуванні є вельми недвозначною, — витираючи чоло носовиком, сказав Гібермаєр. — Перший абзац папіруса містить дату загибелі Кефтіу за правління Тутмоса. Він був фараоном XI династії та жив наприкінці XVI століття до нашої ери, тобто саме за тих часів, коли сталося виверження Тіри. Для Атлантиди «двісті поколінь», згадані у другому абзаці, — це насправді доволі точне датування, адже єгипетські хроніки засвідчують, що покоління, або довжина людського життя, становить приблизно двадцять п’ять років. — Він швидко виконав подумки потрібні обчислення. — За п’ять тисяч років до Солона, відтак, приблизно в 5600 році до нашої ери.

— Неймовірно! — Джек недовірливо похитав головою. — Адже ця епоха мала б передувати появі перших міст-держав. Шосте тисячоліття до нашої ери — це ще неоліт, час, коли в Європі лише зароджувалося сільське господарство.

— Мене спантеличує одна подробиця, — сказала Катя. — Якщо ці дві історії такі різні, чому в обох фігурує знак бика?

— Не така вже це і проблема, — відповів Джек. — Бик був не лише мінойським символом. Уже на початку неоліту він уособлював силу, мужність і приналежність до землі. Обробіток землі був неможливий без биків, тому їхні символи повсюди зустрічаються в ранніх аграрних спільнотах цього регіону.

Ділен задумливо дивився на папірус.

— Гадаю, ми відкрили причину помилки тривалістю в дві з половиною тисячі років, — сказав він. — Закінчивши розповідь про Кефтіу, верховний жрець Аменхотеп висловив намір перейти до наступного розділу, давши Солонові деяке уявлення про те, що буде далі. Він хотів, щоб грек із нетерпінням чекав наступних зустрічей і приходив щоразу, аж до останнього дня, дозволеного календарем храму. Можливо, жрець поклав око на гаманець із золотом або й на щедріший дарунок… Гадаю, в останньому реченні розповіді про Кефтіу міститься посилання на історію Атлантиди.

Джек відразу продовжив думку свого наставника:

— Ви вважаєте, що через мішанину в голові Солон міг переплутати Атлантиду з Кефтіу, розповідаючи історію кінця мінойської цивілізації як історію Атлантиди?

— Так, — кивнув Ділен. — У розповіді Платона немає жодних посилань на те, що Солон щось пам’ятав із другої частини тексту. Ані порогів, ані величезної рівнини. І жодних пірамід, хоча їх важко було б забути. Мабуть, тієї останньої ночі хтось