Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів 📚 - Українською

Читати книгу - "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів" автора Вольфґанґ Шивельбуш. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:
соціологічно або соціально-історично. Каварня правила за соціальні лаштунки, місце для спілкування та обговорення, тоді як кава, яку тут подавали, вже не відігравала хоч трохи помітнішої ролі. Із другого боку, каварня завдячує походженням, назвою і самим існуванням саме каві.

Коли кава досягла Європи, міщанство пило її винятково в каварнях. (Не переймаймося тут аристократичними формами пиття кави.) Проникнення кави в домашню сферу як напою під час сніданку й обіду протривало півсторіччя, а в Німеччині — то й чи не ціле сторіччя. Отож кава розпочала свою кар’єру в публічній сфері як виразно громадський напій і лише згодом мігрувала до приватної сфери, щоб з’явитися на домашніх столах.

Паризька каварня на початку ХІХ століття

Тут читають газети, грають у шахи, дискутують. Німецькі відвіду­вачі, звиклі до значно сумирнішого каварняного життя, дивуються в Парижі зі значно жвавішого настрою та форм поведінки.

Ось і актор і театральний діяч Едвард Деврієнт 1839 року зачудовано писав: «Те, як ті панове входять: капелюх на голові, сигара в зубах, і падають, простягаючи ноги, на найближчий стілець, хапають журнали, різко й голосно замовляють, — усе це здавалося мені якимось недосяжним»

Ось траєкторія, яка обіймає всі типові стадії в історії нововведення: якась новинка виконує свою історичну роль — зокрема переінакшує реальність у певному ключовому аспекті — попервах у громадській сфері, тобто у сфері колективного споживання, і лише потім проникає в царину приватного, домашнього споживання. Громадську стадію впровадження новинки можна назвати героїчною, у тому сенсі, що вона змінює реальність. Подальшу приватну фазу можна назвати конформістською, тобто вона не вказує на якусь зміну динаміки, а радше призводить до утвердження та стабілізації. Так, приміром, транспортна революція розпочалася в ХІХ сторіччі в громадській сфері з появою залізниць як засобів масового перевезення; у ХХ сторіччі вона звернула в приватне й домашнє завдяки родинному автомобілеві. Фільми з’явилися спершу для громадського загалу в кінотеатрах; потім — із приходом телевізора — їх приватизувала вітальня. У кожному разі, те, що настає пізніше, є редукцією. Вона стосується не лише розмірів, до яких зменшується пристрій при перенесенні з громадської сфери в домашній ужиток (автівки менші, ніж локомотиви; телевізори менші, ніж кіноекрани), змаління зазнає і сама суть речей; героїчний аспект, так би мовити, вивітрюється. Порівняно зі своїми крихітними нащадками, залізниця та кіноекран є могутніми інструментами, що збурюють уяву, породжуючи майже містичні асоціації. Автівкам і телевізорам бракує цієї сили та впливу. Вони тільки впорядковують реальність, яку створили раніші форми. Адміністративні й технологічні апарати, тобто системи, завдяки яким зменшення стало можливим, бувають, своєю чергою, незрівнянно монументальнішіми за свої відповідники в часи героїчних початків; у деяких випадках надзвичайно виразні (мережа залізниць), в інших — не такі очевидні (телебачення).

Паризька каварня на початку ХІХ століття

Сніданок до настання доби гарячих напоїв

На натюрморті «Сніданковий стіл» Вілема Клаеша Геди (1594 — бл. 1680) бачимо, в який своєрідний спосіб у ХVІІ сторіччі давня, ще середньовічна культура їжі переплітається із новочасними витребеньками. На вищий культурний рівень указують вишукані келихи, торт і, не останньою чергою, кишеньковий годинник. Та водночас бачимо і цілком доновочасний сніданковий напій — вино. Лише в ХІХ сторіччі, коли гарячі напої вже міцно вкоренилися, денді й сноби наново відкривають для себе сніданки з шампанським і petit déjeuner à fourchette («ранній ланч» або «пізній сніданок», попередник нашого сучасного «бранчу»), тобто сніданок без кави

Цю траєкторію можна виявити і в історії кави. Протягом своєї громадської, героїчної, фази, тобто фази каварні, кава була могутньою силою, що несла зміни, витворювала форми нової реальності. Перемістившись у міщанські оселі, щоб стати напоєм на сніданок і обід, вона ставала все пасивнішою, тяжіла до ідилічності. Кава більше не символізувала винятково динамічну царину громадського життя, політики, літератури й комерції раннього середнього класу, а дедалі більше ставала засобом для хатнього затишку й інтимності, тієї знаменитої «Gemütlichkeit».

Мотив родинної кави

Після «привселюдної» появи в каварні кава протягом ХVІІІ сторіччя дедалі глибше проникає в приватну сферу міщанської родини як сніданкова чи пополуднева. Відтепер кава чи чай у родинному колі стали улюбленою формою родинних портретів. У цьому жанрі можна спостерегти цікаву тенденцію: від формального портрета до реалістичних сценок за кавою.

На картині Якоба Денера родина розташована достоту, як на традиційному груповому портреті, кавовий столик і посуд тут радше довільні додатки.

У виконанні англійського майстра Ричарда Колінза (с. 83 вгорі) панує таке ж формальне розташування осіб, яке, однак, у дивовижний спосіб уже поєднується із достоту технічним інтересом до самого ритуалу пиття кави (або чаю): виразно видні всі компоненти кавового сервізу, а кожна особа тримає свою чашку якось інакше, немовби демонструючи різні способи пиття. Картина Тишбайна (с. 83 внизу) так само ще повністю відповідає традиційному формату групового портрета

Натомість доволі рання (1738 рік) картина Франсуа Буше «Сніданок» подає неймовірно невимушено-реалістичну сценку, недосяжну навіть для німецького стилю «бідермаєр», хай би як високо той цінував неквапливий затишок родинних сцен за кавовим столом, як-от на полотнах Карла Мільде (с. 85-86)

Утім, навіть тепер слід розрізняти дві нагоди для пиття кави вдома: вранці та пополудні. Сніданкова кава зберегла відбиток культурно-історичних ефектів каварні: вона позначала початок робочого дня, формально кладучи край нічному спочинкові та збадьорюючи людину на день прийдешній.

У ХІХ сторіччі до сніданкового ритуалу додалася щоденна ранкова газета — ще один емігрант із каварні. Пригадайте, що сніданкова кава тепер заступила пивний суп давніх часів — такий-от домашній аналог витіснення таверн каварнями.

Ці функції та символічні значення не притаманні пообідньому споживанню кави, відомому в Німеччині як Kaffeekränzchen (дослівно «кавовий гурток»), тобто «посиденьки за кавою». Посиденьки за кавою — суто жіночий захід; згідно з означенням у Frauenzimmerlexikon («Жіночому словнику») Амарантеса, це «щоденне або щотижневе зібрання кількох заприязнених жінок, серед яких кожна почергово приймає це зібрання, в якому учасниці полишають справи і розважаються, п’ючи каву й граючи в ломбер». Відданість і завзяття, з якими жінки поринають у ці кавові гуртки для леді та пиття кави вдома загалом, стали основною темою

1 ... 13 14 15 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"