Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

Він, провівши до гробу тіло святої, поклав у ковчег її дощечку кам'яну, на ній же написано було: "Розум преподобний, пошана Богові добровільна і вітчизни визволення". Такий на дощечці напис поклавши при голові мучениці святої, зразу невидимий став, і розуміли всі люди, що Ангел був Божий.

Після цього Квинтіян-воєвода, взявши воїнів своїх, пішов у град Парномський, щоб узяти багатство святої мучениці Агафії і присвоїти всі маєтки її. Коли дійшов до ріки, яка була там на шляху і називалася Псімиф, вийшов на пором з кіньми і переправлявся через ріку ту. Коні ж, раптом розлютившися, кинулися на нього: один зубами лице його вкусив і пошкодив його, другий же потоптав ногами і доти бив його, поки в ріку не вкинув, — й утопився окаянний, закінчивши погано погане своє життя. Тіла ж його, багато шукавши, ніхто не знайшов: загинуло-бо разом з душею. Відтоді ні один із володарів царських не посмів надокучати родичам святої Агафії. А її слава почала розходитися всюди, і створено було церкву над мощами її, і одяг, в якому свята ходила, поклали на гробі її на пам'ять смирення її. Коли ж минув рік після кончини святої, гора Етна, що розташована біля града Катанського, випустила, вогонь великий із себе, який, наче ріка велика, з отвору гори тої виходив, шумів вельми і каміння, як віск, розтоплюючи, зверху гори кидав. І були всі люди катанські у страху великому, боячися для града свого згуби, — поспішили до церкви святої мучениці Агафії, не лише християни, а й невірні, і, взявши одяг її, стали проти вогню, який на місто накинувся, і, наче щитом, тою її одежею від згубного і грізного полум'я захищалися — і зразу вогонь ніби засоромився одягу тої святої мучениці, назад повернув і погас. Те бачивши, люди утішилися радістю великою, і хвалили Бога, і святу і мученицю Агафію величали. Чудо ж це було в місяці лютому в 5-ий день, тоді, як постраждала свята за Христа, Господа свого, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день жтраждання святої мучениці Теодулії

У царювання Диоклитіяна і Максиміяна, царів римських, був у граді Аназаврійському воєвода один на ім'я Пелаґій. Він сказав слугам своїм: "Обійшовши всі володіння мої, шукайте християн і, взявши їх, приведіть на суд до мене, щоб, почувши веління цареве, поклонилися богам нашим". І йшли-бо слуги наказане робити, взяли одну жінку-християнку на ім'я Теодулія. Вона не так мук боялася, як того, щоб не бути оскверненою від невірних, дала їм золота багато, просила їх, щоб відпустили її. Вони ж не зважали на золото, вели її до воєводи свого і розповіли йому про неї, що хотіла золотом від них відкупитися. Воєвода ж похвалив слуг, які не зраділи золоту й не відпустили її, і за те вшанував їх дарами. Сам же, сівши на судищі і блаженну ту жінку-християнку перед собою поставивши, спитав про ім'я її. Вона ж відповіла: "Християнкою є". Воєвода ж Пелаґій мовив: "Перш ніж почну тебе мучити, скажи нам ім'я своє". Свята ж відповіла: "Раз мовила і не обдурила, що християнкою називаюся, це ім'я для мене чесне й вічне, а люди нарекли мене Теодулія, народилася ж від батьків-християн і в законі християнськім добре вихована". Воєвода ж мовив: "Бачу, що ти без розуму відповідаєш мені". Свята ж Теодулія відповіла: "Ви безумні є, що, покинувши Бога, каменю поклоняєтеся". Воєвода говорив: "Прошу тебе, як сестру, принеси жертву богам і прийди насолодитися в маєтку моєму й у великій шані будеш". Теодулія відповіла: "Хай насолоджуються в маєтку твоєму ти і батько твій сатана, і будьте разом спадкоємцями вічних мук". Сказав воєвода: "Знаю, що ви, жінки, вдачею злостиві і гнівливі й дошкуляєте владі, проте я не швидкий на гнів, але лагідно тобі наказую покоритися мені і принести богам жертву, щоб не згубити душі своєї". Відповіла свята: "Я душі своєї не гублю, а рятую її, перебуваючи в ісповіданні Божому, тіло ж моє в землю піде; не без розуму кажу тобі: муч тіло моє, як хочеш, Бог же, бачачи терпіння моє, подасть допомогу Свою мені, бо хочу за Нього постраждати ревно, як же і Він за нас постраждав на хресті, творячи спасення для людей Своїх". Пелаґій-воєвода сказав: "Думаєш, що тими своїми словами зрушиш мене на лють, щоб я швидше тебе згубив? Добре знай, що довго тебе мучити буду, ріжучи по одній частині тіла твого, поки згублю тебе". Свята ж відповіла: "Лукавий і хижий вовче, як можеш згубити вівцю, яка має доброго пастиря — Христа, Творця всіх, з Його ж рук хто мене вихопити може?" Тоді розгнівався кат, звелів оголити святу і за коси повісити її на кипарисі, і мучити її рожнами залізними розжареними, спалюючи груди їй. Свята ж в муках мовила: "Знай, воєводо, що я не відчуваю муки, більше того — тебе бачу мученого і переможеного". Відповів їй воєвода: "Боги наші милостиві і знають, що маєш до них навернутися, через те бережуть тебе від болю, щоб не чула ти муки". Свята ж каже: "Де є боги твої, які бережуть мене? Покажи мені їх, щоб я вшанувала їх". Почувши ж слово це, воєвода зрадів вельми і з поспіхом звелів, відв'язавши її, вести до храму Адріяна, бога їхнього, його ж мали за мудрого і прехвального. Увійшовши ж у храм той, свята бачила ідола Адріянового і, помолившися до істинного Бога, дмухнула на ідола — і зразу ідол упав, наче громом вражений, і переломився натроє. Вийшовши ж геть, свята мовила до воєводи: "Увійди і дай руку допомоги богові твоєму, бо впав і розбився". Увійшовши, воєвода бачив ідола, який на землі лежав, розбитий на три частини, і заридав за ним плачем великим. Дійшла ж чутка до царів про знищення Адріяна, і послали одного мужа в Аназаврійський град довідатися, чи правда те, і передати воєводу на поїдання звірам. Те довідавшися, воєвода припав до святої Теодулії з плачем, просячи її, щоб зробила бога їхнього цілим, й обіцяв християнином стати, якщо побачить бога того, що на місці своєму стоїть, де і був спершу. Свята ж, склавши належну Всесильному Богові молитву, звеліла ідолові зробитися цілим і стати на місці своєму. І зразу ідол став