Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Грушевський, Скоропадський, Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грушевський, Скоропадський, Петлюра" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 207
Перейти на сторінку:
К. Левицького і приходу до керма Української парламентарної репрезентації радикально антипольськи налаштованих, зокрема, Євгена Петрушевича та Ю. Романчука.

Є. Петрушевич (1863—1940 рр.). Суспільне надбання

Вони висунули на перший план ідею створення в межах Австро-Угорщини окремого національного коронного краю у складі української частини Галичини та Буковини. Саме план створення зі Східної Галичини та Буковини «одної єдиної провінції «Україна» у складі Австрії» підтримував і намагався реалізувати також ще один Габсбург-Лотаринзький — Вишиваний.

Єдиної концепції на майбутнє своєї країни галицьке та еміграційне політичні середовища виробити так і не спромоглися. Під впливом ідеї В’ячеслава Липинського «про позитивну роль німецьких династій у державотворчих процесах на Балканах» група емігрантів з «Великої України» та Галичини, які зійшлися на «таємну політичну нараду» у Львові в 1911 р., висунула «на порядок денний питання про політичну самостійність України» «у трьох династичних варіантах». Варіанти кандидатур на київський престол були запропоновані такі: 1) Йоахім, син Вільгельма II; 2) один із синів австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда; 3) один з представників дому Романових. Основна політична вимога — створення на т. зв. «українських етнографічних землях» під протекторатом або Австро-Угорщини, або Росії конституційної монархії, нейтральної щодо обох імперій. Власне, саме задля реалізації цієї яскравої ідеї і було створено «Спілку визволення України», яка впродовж усього періоду своєї діяльності патронувалася та фінансувалася австрійською владою аж до офіційного їх розриву в 1914 р., коли влада остаточно «віддала перевагу польській складовій своєї політики»[46].

Ю. Романчук (1842—1932 рр.). Суспільне надбання

В. Липинський (1882—1931 рр.). Суспільне надбання

Вільгельм Франц фон Габсбург Лотаринзький (Василь Вишиваний) (1895—1948 рр.). Суспільне надбання

Однак усі ці концепції радикально та несподівано для всіх суб’єктів політичного життя скорегувала війна. Корекція відбулася тому, що «по суті на зламі 1914/15 років Австро-Угорщина досягла тієї точки, яку прусський генерал та військовий теоретик Карл фон Клаузевіц по-аналітичному сухо назвав «кульмінацією». Адже відбулося щось, що повністю змінило характер війни. ... За якихось декілька тижнів відбулося те, що стало початком кінця як для царської держави, так і для монархії Габсбургів. Такий фінал наперед визначили непомірно великі втрати в боях у період зимової кампанії у Карпатах. Очевидно, і цар, і цісар Франц Йосиф не до кінця розуміли, що імперії знищують одна одну, і цьому не можна було уже нічим зарадити»[47].

Сучасний стан інституційного розуміння проблеми — 2

Розлого цитована нами вище академічна «Україна: політична історія...» не стала розвідкою, виключно компліментарною щодо Української Центральної Ради та її вождів. Виявляється, і цей флагман революційного українського руху — але тільки подеколи і деінде — мав окремі вади. Ось чи не найтяжчий її гріх: «У досліджуваний період УЦР не приділяла належної уваги розвиткові національно-визвольного руху на українських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини»![48] Дарма що Австро-Угорщина — інша держава, та ще й до того така, що воює з Росією. Дарма що русини (яких лише за декілька десятиріч визнали «українцями») — підданці Габсбургів — мали свою військову формацію, яка зі зброєю в руках билася за інтереси корони, мала в тій імперії своє національно-політичне представництво у формі Української парламентарної репрезентації, яка, за В. Солдатенком, «не ставила на порядок денний питання про створення реальних соціально-економічних передумов для розв’язання національного питання»! За відсутності в ті часи національного питання для русинів/українців в «двоєдиній монархії», а також мобільних телефонів, Інтернету та кінець кінцем будь-яких організаційних структур, за допомогою яких УЦР могла би приділити «належну увагу розвиткові національно-визвольного руху на українських землях, що перебували у складі Австро-Угорщини», годі й говорити про складності, з якими зітнулася УЦР у процесі розвитку «Української революції»!

Не можна оминути увагою в цитованому розділі й одного з найпринциповіших моментів в історії УЦР 1917 р.: 10 листопада Мала рада затвердила нову форму судочинства «іменем Української Народної Республіки». На просте запитання: а що це за диво — Українська Народна Республіка, звідки вона взялася, хто її проголосив, на підставі якого права та згідно з яким законом це проголошення відбулося? — отримаємо єдино коректну відповідь: УНР була проголошена 7 листопада на засіданні Малої ради сорока двома голосами з сорока семи присутніх на засіданні. Ухвалено це проголошення, згідно з протоколом, було голосами українських націонал-соціалістів та їхніх політичних побратимів — соціалістів-сіоністів; політичні представники російської та польської громад не голосували. Протокол засідання також повідомляє, що відсутніми на засіданні було «чоловік 5—6»[49], хоч це брехня. Ретельні підрахунки показують, що, згідно з офіційними документами УЦР, до складу Малої ради на початку осені 1917 р. входило 105 осіб.

Нескладний підрахунок показує, що УНР було проголошено 35,89% голосів членів органу, створеного для вирішення поточних питань між сесіями «великої» ради — підкреслимо ще раз: громадської організації.

Спеціально до відома автора цитованого розділу члена-кореспондента НАН України В. Солдатенка повідомляємо: громадські організації, за визначенням, функціонально непридатні до проголошення держав. Більше того — вони не мають права вирішувати питання державного життя — на те вони й громадські організації. Зайве повторювати ту просту істину, що ніяким внутрішнім або публічним документом ані УЦР, ані Мала рада не могли в принципі мати право або обов’язок вирішувати проблеми державного устрою — як до сього­дні не мають на це право, наприклад, Конгрес української інтелігенції або навіть Всеукраїнська нарада депутатів місцевих рад (якщо такі існують).

Висновок дев’ятий

Від 7/10 листопада 1917 р. на території дев’яти губерній, які входили до складу Російської республіки, меншістю голосів членів однієї з громадських організацій з числа українських націонал-соціалістів та сіоністів, усупереч волі економічно, соціально та політично впливової частини населення, усупереч чинним на той час нормам законодавства та міжнародного права, було формально проголошено незалежну «державу» під назвою Українська Народна Республіка. Ані поляки, ані росіяни, ані міжнародна спільнота, насамперед в особі союзників воюючої Росії — Великої Британії та Франції — створення такої держави не підтримували, законною і, отже, правовою її не вважали. Натомість проголошення УНР дало підстави цим сторонам вважати цю державу незаконною, а її лідерів — особами, які вчинили акт прямої державної зради в умовах війни з відповідними правовими наслідками, які з цього факту випливали.

Сучасний стан інституційного розуміння проблеми — 3

Уже 21 листопада керівництво цієї «держави» в особі тридцяти семи членів Малої ради вирішило перетворити себе на суб’єкта міжнародного права, проголосувавши за початок мирних переговорів з Центральними державами. Зробили вони це «з подачі» Генерального секретаріату, якщо точно — вісьмох з чотирнадцяти його членів, які підписали відповідний протокол засідання цього «уряду»[50]. Все це крутійство з інфернальними наслідками характеризується у відповідному розділі цитованої нами фундаментальної монографії «Україна: політична історія...» просто,

1 ... 13 14 15 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"