Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розпутний птах ночі, Хосе Доносо 📚 - Українською

Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

347
0
23.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розпутний птах ночі" автора Хосе Доносо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 139 140 141 ... 144
Перейти на сторінку:
якась дірочка зуміла втекти від її закислих очей, вони знаходять цю дірочку й обережно зашивають, так ніби наносять ініціали на найтонший батист, а не зшивають мішковину. Отворів не залишилося, пакунок маленький та ідеальний. Вона ховає голку. З кутка каплиці вона тягне інший мішок і кидає всередину нього новий згорток разом із пакетом цукру, кількома парами вовняних панчіх, купою паперів, мате, ганчір’ям, сміттям. Із великим зусиллям вона закидає мішок собі на плече. Вона виходить із каплиці, чвалаючи крізь пустку нескінченних уявних коридорів, невиразних подвір’їв, повільно проминаючи стіни, зведені з темряви чи неприступної глини, від її легкої й м’якої ходи втікають павуки, миші, кажани, беззвучні морські свинки, бліда й уперта міль, старезні голуби, яких досі ніхто не підстрелив… повільно, через багато років чи століть, вона доходить до подвір’я біля вхідних дверей, торуючи собі шлях крізь нетрі гарбузиння, яким заріс клуатр, воно спадає каскадами, широке горизонтальне листя, зелені, налиті соком, стебла, стрункі жовті квіти, буйна зелень, крізь яку вона крокує, згортається назад на її слідах, слідах, яких могло й не лишатися на гарбузинні, що вбирає світло сонця й місяця, ширма, вона дістає незмінний ключ і відчиняє її, як і вхідні двері, й виходить у ніч із мішком на спині, човгаючи згорблено попід стінами, немовби не бажаючи позбавлятися захисту тіней, вона йде вулицями, повільно долаючи квартал за кварталом, вона зупиняється, крехтячи, щоб пожебрати, отримує монету й ховає її у своїй спідниці, після чого рушає далі, вона іде освітленими проспектами, заглиблюється в парк, в алею безлистих платанів, аж доки не опиняється біля мосту з поруччями. Вона уміє це робити, незважаючи на свій вік, адже вона робила це стільки разів ще з дитинства, разом із іншими дітьми, що жили під мостом: вона перехиляється, мов дівчинка, через поруччя і стрибає донизу зі своїм мішком. Вони сидять унизу біля вогнища. Вона наближається до них. Сідає на землю всередині освітленого кола. Цієї ночі їх мало. Полум’я спотворює їхні обличчя, поволі згасає, й усі присуваються до жаринок, які вже почали сивіти. Вона каже:

— Цей вогонь нікудишній.

Вона пхає руку в торбу і дістає звідти папір і тріски, щоб розпалити вогнище. Після цього спирається на торбу. З’являється хирлява й коростява сука, яка хоче, щоб її погладили. Вона вкладається біля неї. Усі мовчать. Угорі сухі гілки платанів нагадують рентгенівський знімок на мертвотно-блідому від електричних вогнів тлі міського неба. Стара сьорбає мате із закіптюженої від постійного нагрівання вогнем бляшанки з дротяною ручкою. Вона ще раз занурює руку в торбину, дістає шматок булочки, пропонує його, хтось погоджується, тимчасом як вона бідкається:

— Поганий вогонь цієї ночі.

— Поганючий.

Стара знову нишпорить у своїй торбі, виймає більше паперів і трісок, кидає їх у полум’я, яке миттєво більшає. Але довго воно не горить. Хтось каже, що йде шукати прихистку в іншому кутку, бо ніч буде лютою, так, дуже лютою, й дехто з них іде. Вогонь від паперу й трісок довго не горить. Бувайте, ви не йдете з нами, хоча ніч під мостом така холодна, ні, я залишаюся, я втомилася — й вони йдуть, не попрощавшись, залишивши її саму. Вона кашляє. Кутається в шаль. Трохи ближче присувається до вугілля, бо вітер посилюється, сука так само йде. Вона кличе її:

— П-с-т, п-с-т…

Але сука не повертається. Стара підводиться, бере мішок, відкриває його й висипає звідти все на полум’я вогнища: тріски, картонки, панчохи, ганчірки, щоденники, папери, мотлох, байдуже, аби лише трохи розгорівся вогонь, щоб не так відчувався холод, однаково, що смердітиме папером і паленим дрантям, яке повільно тлітиме. Вітер розвіює дим і запахи, а стара лягає на каміння спати. Вогонь ще трохи горить поруч із самітною постаттю, що скидається на ще одну торбу з ганчір’ям, а потім починає гаснути, за ним холонуть жаринки, що вкриваються тонким шаром попелу, який розвіює вітер. За кілька хвилин під мостом не зостається нічого. Лише чорна пляма, яку вогонь залишив на камінні, й закіптюжена бляшанка з дротяною ручкою. Вітер перевертає її, вона котиться камінням і падає в річку.

***

Санта Ана і Лос-Домінікос, Чилі, 1962–1963

Польєнса, Мальйорка, 1968

Хуенґа, Сантандер, 1969

Вальвідрера, Барселона, 1969

Розмисел у десяти кімнатах

Ми фактично не знаємо, хто такий Хосе Доносо. І для читача ця позиція — вигідна: не відати про сам факт існування книги до моменту зустрічі з нею. Тим чистішим і чеснішим може бути контакт із історією.

З іншого боку, окремі контексти можуть допомогти навести початкову різкість. «Розпутний птах ночі» (далі для зручності РПН, ваговита абревіатура, що вказує собою на масивність роману) розігрується в кількох лабіринтоподібних і химерних будинках: дім духовних вправ, де ховається письменник Умберто, та будинок у Ринконаді, де виховується Бой; один із незчисленних і принципових сюжетних паралелізмів, яких у книзі тьма-тьменна. Тож виникає спокуса організувати текст про текст якраз у такий спосіб: як відвідування умоглядних кімнат і приміщень, завалених небувалими образами, неочевидними обставинами та непрозорими ідеями. Не треба собі в цьому відмовляти. І хай їх буде, скажімо, десять. Як натяк на ту гармонію та красу, що в світі Доносо піддані чи не найсильнішим пошкодженням, ну чи принаймні — трансформаціям. Ходімо.

У першій кімнаті ми зустрінемось із тим фактом, що Доносо — чилієць. Тобто латиноамериканець. А значить, і його роман є латиноамериканським. Оскільки дата публікації — 1970 рік, можемо ствердити, що він належить і до часів буму латиноамериканської прози (у «Західному каноні» славетний Гаролд Блум згадує ім’я Доносо поряд із Карпентьєром, Октавіо Пасом, Астуріасом, Фуентесом та Кортасаром), і до нині вже вкрай зношеного «магічного реалізму». Все так, і навіть більше: поряд із РПН необхідно згадувати роман 1967-го року, книгу руки колумбійця, що теж був журналістом (як і багато хто в тому літературному поколінні, заангажованість у суспільне життя — його родова прикмета) і чия сага також розігрується в декораціях величного будинку. От тільки фінал там дає надію, що прокляті роки закінчуються, а любов розриває трагічне кружляння колом, натомість кінець роману Доносо провіщає щось цілком інше, куди менш оптимістичне. Справді: «Розпутний птах ночі» є доброю антитезою до «Ста років самотності» Маркеса. Адже зникання світу може свідчити і про очищення та новий початок, і про кінцевий кінець, ніщоту та лунку порожнечу. Повернемося до цього наприкінці.

У другій кімнаті слід звернути увагу на вже згаданий рік публікації: 1970-й. А наприкінці роману сам автор зазначає період

1 ... 139 140 141 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розпутний птах ночі, Хосе Доносо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"