Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

− Ти довго збираєшся ховатись у мене за спиною? – іронічно цікавиться Аєдан, сидячи у воді й трохи повернувши до мене голову. − Чи тобі мій вигляд звідти більше подобається?

Мені з усіх боків його вигляд подобається. Але його спина мене не так бентежить, як… перед. Так що я знову зосереджено проводжу мочалкою по широких плечах, хребту, лопаткам, дозволяючи собі непомітно милуватися досконалістю ліній та рельєфом чоловічого тіла. Тим паче, що в спину його князь не бив і ніякі садна-рубці не псують мені це потаємне і таке незвичне для мене задоволення.

До заміжжя я була невинна, як дитя, і оголених чоловіків ніколи не бачила. А потім… милуватися тим, кого боїшся і ненавидиш, мені б навіть на думку не спало. Хоч Танрагоса і не можна назвати потворою, хіба що моральною. Для свого віку він має досить привабливу зовнішність. До мене багато придворних жінок намагалися домогтися прихильності вінценосного вдівця, сподіваючись зайняти місце покійної королеви.

Після нього в моїй душі був лише страх. Страх застилав мені очі, гірчив на язику, перекривав подих. Зашморгом висів на моїй шиї, погрожуючи затягнути на дно. І спотворював у моєму сприйнятті навіть те, що природа створила гарним і гідним захоплення.

Пам'ятаю, як забігла була в кімнату до Аєдана, там у таверні. Я дивилася тоді на нього, а бачила лише того, хто може стати новим катом для мене. Та навіть тоді я не могла не визнати, наскільки досконала його хижа врода. 

Як мало йому знадобилося часу, щоб переконати мене в тих істинах, які я вважала незаперечними.

Але Аєдан не був би Аєданом, якби дозволив мені уникнути відповіді. Задумавшись, я навіть не встигаю схаменутися, як він сам розвертається до мене обличчям, навіть не встаючи. Розташовує свої ноги довкола мене, тож тепер я вже стою на колінах поміж ними. Запашна вода теплою хвилею ударяється об мій живіт, обгортаючи бризками й змушуючи затримати дихання.

− Там я вже чистий, − хрипло повідомляє мені демон, присуваючись ближче й обхоплюючи долонями мої сідниці. − Ми з тобою, здається, збиралися один одного купати, а ти не даєш мені можливості навіть торкнутися тебе.

Наші обличчя так близько, що його дихання торкається моїх губ, натякаючи та обіцяючи. Наші тіла так близько, що я відчуваю шкірою його жар… І бачу дещо дуже велике і лячне, що красномовно виглядає з води.

О-о-ох. Почервонівши, скидаю погляд і знову гублюся в голодній темряві його очей.

− Хто тут скаржився, що я весь у крові й тебе забруднив? − усміхається демон і, не дивлячись бере мило з бортика басейну, в якому ми й розташувалися на верхній найширшій сходинці.

– Я не скаржилася, що… ти мене забруднив, – заперечую, хитаючи головою. Стискаю губи, ховаючи збентежену посмішку.

І щоб відволіктися від власних змішаних почуттів, підіймаю руки й проводжу мочалкою тепер уже по його грудях, змиваючи залишки засохлої крові.

− А я так старався, поки тебе ніс, − зітхає демон нестерпний. Спінює в руках мило.

– Навіщо? – награно хмурюся я. От здогадувалася, що він будь-яку ситуацію на свою користь здатний обернути.

− Щоб роздягнути тебе, звичайно. Навіщо ж ще? – грає бровами Аєдан.

Відставляє мило назад і, недовго думаючи, накриває мильними долонями мої груди, стискає ніжно обидві півкулі, гладить по колу, злегка підіймаючи. Торкає пальцями соски, знову гладить, ковзає долонями вгору до ключиць, пестить шию, знову повертається до грудей… І так до нескінченності.

Часто дихаючи, я завмираю, прислухаючись до себе та до того, як оживає під чоловічими руками моє тіло. Як із кожним його доторком під шкірою немов іскри спалахують, запалюючи в крові дивну незнайому спрагу… Стискаю руки на його плечах, мимоволі розгойдуючись і тремтячи, то уникаючи його ласки, то підставляючись… І тану, тану, тану від цих ніжних дотиків.

– Мені здається, що тобі буде зручніше сидіти, а не стояти на колінах, – чую хрипкий голос Аєдана. – Давай, влаштуємо тебе так, як треба.

Не чекаючи на мою відповідь, він схиляється до мене і, обхопивши за стегна, тягне на себе, підіймаючи. А коли я від несподіванки хапаюся за його шию, притискаючись грудьми до обличчя, розводить мої ноги, перекидаючи їх через свої. І так сідає назад, змусивши тихо пискнути від здивування та легкої паніки, коли його збуджена плоть опиняється так близько до мого лона.

– От тепер добре сидимо, – підморгує мені лукаво. − Дуже страшно?

Хочеться шалено закивати, але я змушую себе зупинитися. І оцінити свої справжні відчуття, а не ті, що звикла відчувати. Примушую себе згадати, що зі мною поруч Аєдан, що це моє рішення бути тут із ним зараз.

− Не дуже, − зізнаюся хрипко.

− Розумниця. Ми нікуди не поспішаємо, маленька. Він опиниться в тобі тільки тоді, коли ти будеш готова, – шепоче демон, відкидаючи моє волосся назад і починаючи цілувати мою шию.

Як він дізнається, що я готова, навіть уявити не можу. Але, певно, якось дізнається.

Під ніжним натиском мого демона тривога зникає остаточно, поступаючись місцем солодкій млості. Я більше не намагаюся вгадати, коли він перестане стримувати себе і штовхнеться всередину. Не намагаюся триматися напоготові. І просто віддаюся на волю умілим рукам, які гладять і пестять мене скрізь, де йому тільки заманеться, гарячим губам, що ковзають по шкірі, залишаючи полум'яні доріжки.

Купання остаточно перетворюється на якесь чуттєве божевілля, в якому я гублюся, забуваючи себе, і все, чого звикла боятися.

Якоїсь миті Аєдан змушує мене відкинутися спиною на його долоню, через що мої груди безсоромно підіймаються, немов частування для чоловіка.

− Яка краса. Як вишня на цукрі, – захоплено цокає язиком, пожираючи мене палким хижим поглядом. Навіть облизується.

Я скоро згорю від збентеження, а він...

А він припадає до тремтячих грудей ротом, ловить по черзі губами соски, немов ласує, чіпає, теребить і пестить їх язиком, від чого ті перетворюються на тугі чутливі піки. І кожен вологий поцілунок тепер змушує мене стогнати від солодкого болю-задоволення, що вогняними струмками стікається від грудей до низу живота.