Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

В стародавності, до XVI—XVII століть держава звичайно трактувалася широко і не відділялася від суспільства, яке організує і представляє. Одним з перших повне тлумачення держави дав Нікколо Макіавеллі. Раніше для визначення держави вживали різноманітні, більш конкретні поняття: князівство, королівство, республіка, тиранія та ін. Нікколо Макіавеллі ввів правове спеціальне поняття «Stato» для визначення держави, незалежно від її конкретних форм, як особливої політичної організації суспільства.

Природно, держава — історично перший інститут політичної системи. В умовах нерозвиненого політичного життя існували тривалий період лише формальні і неформальні об’єднання (аристократичні верстви, угруповання, цехові корпорації, чернецькі ордени тощо). Кожній із суспільно-економічних систем відповідає особливий тип держави. Перший з них — рабовласницька держава — диктатура класу рабовласників. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна, що базувалася на феодальних виробничих відносинах, основу яких складала власність феодалів на землю, а держава стала диктатурою класу феодалів. Основною політичною формою держави виступала монархія в різноманітних варіантах. Для феодального типу держави характерна величезна політична й ідеологічна роль церкви, що сприяла здійсненню влади феодалів над масою пригнобленого населення. В період абсолютизму, засилля церкви розповсюджується теологічна концепція походження держави, в рамках якої виникнення держави санкціонувалося волею Божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський). Протягом XVI—XVIII ст. склався буржуазний юридичний світогляд, що прийшов на зміну теологічному. Суть його в тому, що державно-правові явища розглядалися як первинні. Тоді ж виникають і формуються вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо. Ідея природних прав є відображенням принципу рівності всіх і справедливості. В тісному зв’язку з ідеєю природних прав виникає і вчення про суспільний договір. Тоді це була реакція на релігійні теорії походження держави: держава — результат не божественної волі, а уго-ди між людьми. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Причини укладення договору пояснюються по-різному. В додержавному стані люди користувались своїми природними правами. Однак, щоб уникнути реальних і здатних виникнути в майбутньому неподобств, небезпек, зіткнень (а також й інших мотивів), люди вирішили вийти з природного становища і жити в стані громадянському: вони уклали договір і створили державу. Угода людей є основа всякої влади. Вираження її — договір. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверена, що постає зі згоди учасників угоди. Людина здобуває громадянські свободи і право власності. Внаслідок люди рівні через право і угоду. Договірні теорії держави відображають деякі реальні факти. Так, договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір. Під впливом теорії суспільного договору створювалася американська держава — США. Але політичною антропологією доведено, що реальна держава виникла не внаслідок добровільної передачі індивідами частини своїх прав спеціально створеному для захисту громадян і суспільного порядку органу, а в ході тривалого природно-історичного розвитку суспільства. Ще Арістотель стверджував, що держава, подібно родині і селищу, «є природна форма співжиття».

В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла в первісній формі як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами. Ролі завоювання одних народів іншими у виникненні державності і держави приділяли увагу соціологи Франц Оппенгеймер, Людвіг Гумплович та ін. В протилежність марксизму, держава, за Оппенгеймером, виникає внаслідок не внутрішнього класового розшарування суспільства, а внаслідок зовнішніх завоювань і політичного насильства, що поглиблюють соціальну нерівність, призводять до утворення класів і експлуатації. Держава — це «правовий інститут, насильно нав’язаний однією групою людей — завойовниками — іншій групі — завойованій з метою її експлуатації». Вплив завоювань на утворення і розвиток держави безсумнівний. Але їх не слід абсолютизувати, упускаючи з виду інші, часто більш важливі причини: демографічні фактори, зміни в відтворенні самої людини (зростання чисельності і щільності населення), осілий спосіб життя, упорядкування шлюбних відносин між видами, психологічні (раціональні та емоційні) фактори. Держава — плід людського розуму, що виникає під впливом певних потреб і емоцій людини. Страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя і свободу, майно — домінуючий мотив, що спонукає людину до створення держави (Гоббс); людський розум, який привів до висновку про необхідність створення спеціального органу — держави, здатного ефективніше забезпечити природні права людей, аніж їх традиційні, додержавні форми співжиття (Локк).

Психологічна теорія походження держави (представники — Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава — це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм не уникнув впливу органіцистських теорій походження держави. Прихильники органіцистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини. На противагу їм Еміль Дюркгейм вважав, що поглиблення розподілу праці викликає появу нових форм влади. Держава виникає скрізь і розвивається за одними і тими ж законами, виступаючи відображенням внутрішньої раціональності, що лежить в основі еволюції соціальної структури. На відміну від марксистів, які розглядали державу і особистість як дві чужі, що протистоять одна одній, сили, Еміль Дюркгейм бачив соціальне призначення держави у визволенні індивіда, поверненні свободи особистості. Тоді ж формується і марксистська теорія походження держави. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов’язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну, з необхідністю вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності, соціальних верств, груп людей, які відрізняються за становищем в системі суспільних відносин, відношенням до засобів виробництва, — суспільних соціальних класів. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей,