Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Густе сяйво ненадовго засліпило всіх людей у залі, і жінку віднесло геть із пустельного замку.
На зміну хвилям світла в приміщення повернулися сірість і темрява.
Наступним у чергу був чоловік, і той не став чекати для себе килимової доріжки, а з прямою спиною одразу ж вирушив до трону.
Як і людина до нього, чоловік із черги зробив лише чотири кроки, хоч кроки його й були набагато ширшими.
Коли він підійшов до сходів зовсім близько, йому вистачило зухвалості впертися черевиком на першу зі сходинок.
Навіть із висоти трону, Птах відчував настрій людини у формі й одразу почав жартівливо в його бік цокати. Ця манера співу не сподобалася першому в черзі, і він безшумно закричав у її бік.
У відповідь, ображена гучними словами, Пташка перейшла на жалібний плач. Потім вона почуфиркала трохи, разок нявкнула і завершила свій спів пронизливим вереском.
Білогрудому барду піддавалися будь-які тональності та ритми. Що ще важливо, розміри Птаха не шкодили загальній мелодійності його голосу, як це зазвичай буває з більшими тваринами.
«Мабуть, я вже зовсім старий, - думав про себе Олег, - тільки люди похилого віку можуть так уважно вслухатися в пташиний спів».
Велетню було достатньо того, що він розчув у пісні, і його рука зі зв'язкою ключів знову піднялася з підлокітника. Одним із ключів король вказував напрямок руху чоловікові, і з дірки в стіні загорілося зелене світло.
Підсудний не дивився довкола, навіть підібраний під нього ключ його не цікавив. Чоловік напористо свердлив поглядом капюшон велетня, а коли стало зрозуміло, що тому, хто сидить на троні, він байдужий, він почав активно жестикулювати й ворушити губами.
Коли і перераховане вище не знайшло реакції у велетня, чоловік тупнув ногою і, регочучи, приступив до демонстрації свого прихованого таланту до пародії.
Спочатку чоловік в уніформі згинав ноги в напівприсяді, імітуючи таким чином невидимий трон. Потім він розправив у себе на голові пальці, зображуючи корону, а коли до нього дійшло усвідомлення, що й ці провокації марні - він зарив своє підборіддя в груди, дістав звідкись з одягу широкий ніж і почав загрозливо залазити вгору сходами.
Король велетнів не ворухнув і пальцем, як руки та стопи чоловіка вкрилися язиками сірого полум'я.
Чоловік безшумно кричав, і обличчя його... як воно тільки не корчилося.
Викотившись зі сходів униз, він знайшов купку з піском і почав у ній борсатися як горобці навесні. Зусилля його не були безплідними, і незабаром йому вдалося загасити всі вогники до останнього. Разом із вогнем зник і його внутрішній запал.
Чоловік в уніформі більше не думав сперечатися з Птахом або велетнем, і тут же поповз у бік дірки із зеленим світлом. Наскільки зухвало він повстав проти суддів спочатку, настільки ж жалібно йому довелося тягнути свій тулуб у вказаний золотим ключем напрямок.
Повільно, але без зупинок він заповз всередину щілини в стіні, і зелене світло знову спалахнуло посеред пустелі. Натомість у тронний зал нахлинуло ще більше темряви, ніж до цього. Настала черга кучерявої дівчинки йти на прийом до німого короля.
Велетень на пару з Птахом нікуди не квапили дитину, і та стояла на своєму місці як укопана.
Минуло досить багато часу, поки дівчинка змогла перебороти емоційний ступор і зробити свій перший крок на шляху до трону. Після цього кроку вона знову завмерла, щоб обернутися назад, у бік непроглядної темряви.
Її очі були по-дитячому великими й водночас із цим вологими від тривоги. Вони дивилися точно крізь Олега, хоч він і міг розгледіти в них своє блякле відображення.
Позаду дитячого обличчя неприкритим лежало і джерело її переляку - усвідомлення. Дитина здогадувалася, де вона зараз перебуває, ба більше, весь цей час вона уявляла собі, який вигляд може мати обличчя того, хто сидить на холодному троні, і прогнози ці були один гірший за попередній.
Якби у дівчинки був вибір, вона б нізащо не покинула настояне в залі місце, але безкрайність часу - це не архітектор перехресть. Навпаки, нескінченний запас часу на відстані перетворює всі розгалуження на одну пряму лінію. Ось і розгубленій дитині довелося підійти до трону ще на три кроки вперед.
Далі дитя вирішувало в голові дії кого з дорослих їй краще скопіювати. Занадто довго вона не сумнівалася і обрала наслідувати жінку в зеленій сукні.
Дівчинка міцніше вчепилася у свою іграшку і потім спустилася на обидва коліна. З опущеним донизу носом дитина очікувала свого вердикту.
Птах на вершині трону невдовзі закукував. Зробив він це неповних 7-м разів і на цьому вся його пісня й закінчилася. Велетень же відщипнув ключ, що висів посередині зв'язки, і вказав ним у бік дірки в стіні.
Немов під високим тиском, зі щілини в стіні вирвалися промені палючого око холодного світла. Що дитині, що Олегу було боляче дивитися на чисте світло, і дівчинка безшумно вдарилася в сльози.
До цього світла неможливо було звикнути, і з кожною миттю воно тиснуло дедалі сильніше. Олег думав видряпати обидва своїх ока, аби припинити цей біль, що розколює череп. Наскільки гірше себе могла відчувати дитина, залишалося тільки здогадуватися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отець всіх лис, Марк Лапкін», після закриття браузера.