Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

265

…сиділа під Кремлівським муром <…> їй було видно манеж. — Маргарита Миколаївна сиділа в Олександрівському саду, дивлячись через Мохову вулицю в напрямку вильоту Великої Нікитської вулиці.

Манеж (фр. manège — виїздка коней) — велике приміщення до тренування коней та проведення кінноспортивних змагань; може слугувати місцем проведення великомасштабних та багатолюдних видовищ (виставок, концертів). Сад і манеж у Москві було побудовано у 1817–1825 рр. на знак пам’яті про війну 1812 р. за проєктом А. Бетанкура архітектом О. І. Бове та інженером Л. Карбоньє. 1867 р. в манежі концертував композитор і дириґент Берліоз (див. прим. [4]).

266

…в цьому ловеласі… — Ловелас (англ. Lovelace) — герой сентиментального роману англійського письменника Семюела Ричардсона (Samuel Richardson, 1689–1761) у 7 томах, відомого в Росії під назвою «Клариса Гарлов» (Clarissa: or, The History of a Young Lady, 1748). Слово «ловелас» стало прізвиськом спокусника та баламута.

267

На патера схожий? — Патер (лат. pater — отець) — католицький священик, ксьондз.

268

Азазеллів крем. — За середньовічними легендами, щоб надбати здатности до польоту та омолодитися, відьми намащувалися одержаною від диявола чарівною мастю; про це згадується й у сцені вальпуржиної ночі у «Фаусті» Ґете. Сцена ж, де Маргарита намащується кремом Азазелла, дуже нагадує поведінку Памфіли у творі римського письменника Апулея (125–180) «Метаморфози» (Appuleii Metamorphoseon Libri XI кн. 3: 17–21) та дружини Гіпарха в короткому творі грецького оратора, письменника-сатирика, софіста Лукіяна Самосатійського (Λουκιανός Σαμοσατεύς, 120–180) «Лукій або Осел» (Λουκιός ή ’Όνος, розд. 12) з тією відміною, що в Апулея Памфіла перетворюється на пугача (в російському перекладі на сову), в Лукіяна дружина Гіпарха — на «нічного хижого птаха» (в російському перекладі на «нічного ворона» — такого в природі не існує), а в Булгакова — на красуню-відьму (див. також прим. [273]). У час написання роману вийшов у світ російський переклад «Метаморфозів» під назвою «Золотий осел», який без сумніву потрапив до рук Булгакова (Апулей. Золотой осел. Пер. М. Кузмина. — Ленинград, 1929).

269

Це Микола Іванович, з ходи пізнаю… — Ознаки цього персонажу (портретні риси, манера поведінки, службове положення) свідчать про зіставлення його з Миколою Івановичем Бухаріним (1888–1938). Учасник революцій 1905–1907 та 1917 рр. У 1917–1918 рр. лідер «лівих комуністів», у 1918–1929 редактор газети «Правда», одночасно (1919–1929) член Виконкому Комінтерну, у 1929–1932 рр. член Президії Вищого совєту народного господарства СССР, з 1932 член колегії Наркомважпрому, у 1934–1937 рр. редактор газети «Ізвєстія». Член ЦК ВКП(б) у 1917–1934 рр., член Політбюра ЦК у 1924–1929 рр., член Всеросійського Центрального виконавчого комітету та Центрального виконавчого комітету СССР, академік АН СССР (з 1928). Наприкінці 20-х років виступив проти застосування надзвичайних заходів при проведенні колективізації та індустріалізації, що було оголошено «правим відхилом у Всеросійській КП(б)». Проводив жорстоку антирелігійну політику. Редактор Большої Совєтської енциклопедії. У 1938 р. був страчений за вироком у справі «антисовєтського правотроцькистського центру» (див. прим. [207], [344]). Реабілітований посмертно.

Поведінка Миколи Івановича при зустрічі з Маргаритою та залицяння до Наталі пародіює хтивість «улюбленця партії», «Бухарчика», відомого не лише у вузькому партійному колі ловеласа, до прекрасної статі, (див. прим. [266]). Це натяк не лише на адресу Бухаріна: у 20-і — на початку 30-х років практично всі представники большевицької еліти повиганяли своїх старих жінок та побрали молодих, гарніших; усі вони мешкали у віллах (Бухарін останні роки життя мешкав у Кремлі). Бухарін одружився 1934 р. третім шлюбом з двадцятирічною красунею Ганною Михайлівною Ларіною.

270

…помпезне громадище восьмиповерхового, видно, щойно зведеного будинку <…> «Будинок Драмліту». <…> «Будинок Драматурга та Літерата»… — Опис «помпезного громадища восьмиповерхового, видно, щойно зведеного будинку» наводить на так званий «Письменницький дім» (Писательский дом) — великий житловий комплекс, збудований у Москві 1937 р. за проектом архітекта І. І. Ніколаєва в дусі сталінської архітектури спеціяльно для письменників та діячів культури при Лаврушинському провулку (№ 17/5), біля Ординського сліпого завулка (тупика) та Большого Толмачовського провулка, навпроти Третяківської ґалерії. Ці дані, мабуть, маркують час написання фраґменту.

271

…побачила людину, яка у паніці нап’яла на себе протигаза. — Цей маленький штрих характеризує атмосферу постійного та тотального нагнітання совєтською владою масового військового психозу, мілітаризації населення, коли кожний громадянин повинен був мати протигаза та проходити регулярне індивідуальне та групове навчання з протиповітряної та протихемічної оборони (ПВХО). Учбові тривоги часто й надовго виводили з ладу нормальне життя. Більш розлого ця атмосфера описана в романі І. Ільфа та Є. Петрова «Золотой теленок», який вийшов у 1931–1933 рр. (И. Ильф, Е. Петров. Собрание сочинений. Т. 2. — Москва: Гос. изд-во худ. лит., 1961. — С. 251–258).

272

Королево моя французька… — Тут і далі Маргарита в постаті відьми часто ототожнюється з французькою королевою Маргаритою Валюа (Marguerite de Valois, 1553–1615), відомою своєю невгамовністю й зухвалістю в коханні та рішучістю вчинків, яку називали також «Перлиною Франції» (Marguerite de France) і «Королевою Марго» (Reine Margot). На користь цього прообразу свідчить те, що серед гостей балю сатани Маргарити Валюа немає — вона сама є хазяйкою балю. В історії Франції відомі ще дві особи королівської крови на ім’я Маргарита: Маргарита Наваррська або Ангулемська (Marguerite de Navarre, Marguerite d’Angoulème, 1492–1549), сестра Франциска І (діда Маргарити Валюа), відома своїм збірником новель «Гептамерон», та Маргарита Французька (1523–1574), дочка того ж Франциска І, дружина герцоґа Савойського. Обидві вони, одначе, своїми особистими якостями не кваліфікуються на участь у балю.

273

Обличчя поважного нижнього мешканця звело в рийку, а руки й ноги виявились із ратичками. — Обставини та опис перетворення Миколи Івановича на кнура живо нагадують сцену з «Метаморфозів» Апулея (кн. 3: 24) та Лукіяна «Лукіян або осел» (розд. 13): по відльоті намащеної господині-відьми, її служниця допомагає намаститись цим мазлом своєму коханцеві, який перетворюється на осла, щоправда, нездатного до польоту (див. прим. [268]).

274

У виданні 1966–1967 року це речення звучить так: «Я не збираюся летіти на якісь нелеґальні збори!»

275

…товстюх у чорному шовковому циліндрі… — Циліндр (тут) — штивний чоловічий капелюх з