Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

256

Та я й не радив би вам лягати до клініки, — правив артист, — чи є сенс вмирати в палаті під стогін та харчання безнадійних хворих. Чи не краще справити бенкет на ці двадцять сім тисяч і, випивши отруту, переселитися <до іншого світу> під звуки струн, у товаристві хмільних красунь та хвацьких друзяк? — Цей пасаж пов’язує роман Булгакова з іншим великим романом. Волянд рекомендує буфетникові уникнути болісної смерти так, як це зробив герой роману Генрика Сенкевича «Камо грядеши» (Quo vadis? — 1894–1896) — «арбітр елеґантности» (elegantiae arbiter — так його називає Тацит [Annales 16: 18, 19]), автор «Сатирикона» Петроній, улюбленець імператора Нерона. Дія роману точиться у 64–68 рр. н. е. в Римі. Переконавшись в непереможності нової естетики християнства та на уникнення можливого гніву Нерона й того, що за цим гнівом може наспіти принизлива та болісна смерть, Петроній залишає за собою свободу часу та образу смерти. «Я жив, як хотів, і помру так, як мені подобається». Він облаштовує свою смерть пишною учтою, і помирає разом із своєю коханою Евнікою: скликавши друзів та щедро обдарувавши їх, він наказує грецькому лікареві розтяти жили собі та Евніці, і, попиваючи вино, слухаючи співаків, що співали «Гармодія» та Анакреонта та грали на кіфарах, віддається у владу бога смерти Танатоса (розд. 74). Такої шляхетної смерти не міг собі побажати дрібний совєтський торговець — невдовзі він помре на рака печінки. Роман Сенкевича без сумніву був відомий Булгаковові з часів юности.

257

Гелло, проводь! — Гелла — грецьке жіноче ім’я (’Έλλη, лат. Helle). У грецькій мітології дочка Атаманта і Нефели; разом з братом Фриксом мала бути віддана на офіру, щоб врятувати країну (Елладу) від посухи, накликаної їхньою підступною мачухою Іно. Втекла з Фриксом на золоторунному барані, підісланому їхньою рідною матір’ю, до Колхіди, але дорогою втопилася у морі, названому на її честь Геллеспонтом (тепер протока Дарданелли). Геллами на острові Лесбосі в давньогрецьких легендах називали передчасно загиблих дівчат-вампірів. Цікаво, що у грецькому перекладі роману це ім’я транслітерується як Γκέλα — грецькі перекладачі сприйняли його як російське або слов’янське.

258

Маргарита — ім’я в перекладі з грецької означає «перлина» (μαργαρίτης, μάργαρον). Вважають, що цей образ надиханий образом Маргарити (Ґретхен) у трагедії Ґете «Фауст», але характер Маргарити Булгакова і за життя, і в постаті відьми зовсім не відповідає сумирній вдачі героїні Ґете. Найбільш вірогідним прототипом, як видно з тексту роману, слід вважати Маргариту Валюа (див. прим. [272]). Біографічно ж образ Маргарити, на думку деяких дослідників творчости Булгакова, пов’язується з Оленою Сергіївною Булгаковою (Нюренберґ—Неєлова — Шиловська, 1893–1970), третьою дружиною письменника (з 1932 р.), а також з Маргаритою Петрівною Смирновою (див. прим. [195]).

259

Маргарита Миколаївна зі своїм чоловіком у парі мешкали в цілому поверху прекрасної вілли в саду в одному з провулків поблизу Арбата. — Прототип цієї вілли, яку Маргарита далі називає готичною, було доказово ідентифіковано А. М. Барковим. Це міський будинок Сави Тимофійовича Морозова (1862–1905), російського підприємця та мецената, розташований у Москві, при вулиці Спиридонівка, 17, неподалік Арбату, Садового кільця та Патріярших ставів (А. Н. Барков. Роман Михаила Булгакова «Мастер и Маргарита»: альтернативное прочтение. — Киев: САО «Текна А/Т», 1994. — С. 154). Іншими адресами вказують один з будинків у Малому Власівскому провулку (між Сивцевим Вражком та Гагаринським), будинок № 6 у Малому Ржевському провулку (у будинку № 11 при Большому Ржевському мешкала «зі своїм чоловіком у парі» Олена Сергіївна Шиловська — майбутня дружина Булгакова), а також будинок № 21 при Остоженці. Усі ці будинки розташовані на відносно невеликій ділянці між Садовим та Бульварним кільцями та між Малою Бронною вулицею на півночі та провулком Сивців Вражек на півдні.

260

Двох останніх (перед зірочкою) уступів у виданні 1973 р. немає.

261

…висячі мости, що сполучають храм із страхітною Антонієвою вежею… — Оскільки Єрусалим розташований на пагорбах, деякі частини його для зручности сполучалися висячими мостами.

Антонієва вежа (Антонія) — фортеця Барис, побудована на високій скелі біля Храмової гори царем Гасмонейської династії Гирканом І, перебудована та перейменована Иродом Великим на честь свого зверхника та приятеля — римського тріюмвіра Марка Антонія. За деякими джерелами саме тут, а не в палаці Ирода Великого, була резиденція (преторія) римських прокураторів, де вони вершили судові розправи (див. прим. [31]).

262

…Гасмонейський палац… —

Гасмонеї — царська династія правителів Юдеї, нащадків Макавеїв. Останнім з Гасмонеїв був Антигон, якого було скинуто та страчено Иродом за Марка Антонія у 37 р. до н. е.

Гасмонейський палац (відомий також під назвою палацу Ирода Антипи) розташований у північно-східній частині Верхнього міста.

263

…караван-сараї… — Караван-сарай (перс. [karvanserai], тюрк. kervansaray: karvan — верблюд, караван та sarayi — житло, палац; фр. caravan-serail) — заїжджий та торгівельний двір для караванів на торгових шляхах Близького Сходу, Північної Африки, Центральної Азії та Закавказзя.

264

Відкинувшись на зручну, м’яку подушку крісла в тролейбусі, Маргарита Миколаївна їхала до Арбату… — Маршрутна плутанина. Щоб дістатися до Олександрівського саду (див. прим. [265]) від свого дому на Спиридонівській вулиці (див. прим. [259]) Маргариті не треба було їхати до Арбату. Вона могла пішки, Єрмолаївським та Благовещенським провулками або Садовою-Кудринською та Большою Садовою вулицями дійти до Тверської вулиці або Тріюмфальної площі, й там сісти в тролейбус, який довіз би її до Охотного ряду — це 200–300 метрів від Олександрівського саду. Оскільки випадкові супутники Маргарити, без сумніву, їхали на панахиду по Берліозові до «Дому Грибоєдова» на Тверський бульвар, тролейбус мав слідувати Тверською вулицею в напрямку Охотного ряду, і вони мали вийти раніше від Маргарити. Перша тролейбусна лінія в СССР довжиною 7,5 км була прокладена у Москві в листопаді 1933 р. від Тверської застави (Білоруський вокзал) до села Всехсвятське (між нинішніми станціями метро «Сокол» та «Войковська»). З 1934 р. ця лінія була подовжена до центру міста — до площі Свердлова (нині Театральна площа). Тоді ж почала діяти друга лінія — від Арбату