Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Господнє діяння.

Лікар зацікавлено вигнув брови, явно здивований таким коментарем.

— Можливо це і є Господнє діяння. Але якщо вже вам так хочеться думати, то краще називайте це чудом.

— Чудо?

— Звичайно. Чудом було те, що вас і вашого друга викинуло на берег на нашому острові. Відстані між островами тут великі. Трохи далі на північ — і ви потрапили б на турецький берег, а він у цьому районі скелястий і повністю безлюдний. Усі міста знаходяться по той бік півострова. Трохи далі на південь — і ви потрапили б у Егейське море, а там... — Він скорчив непевну міну і як знавець кивнув головою, даючи можливість Тес самій здогадатися про можливі наслідки, потім знизав плечима і кинув лікарську валізку на сидіння. — Я маю їхати. Повернуся пополудні.

Але Тес не хотіла його відпускати. У його зовнішньому вигляді й поведінці було щось заспокійливе.

— Можу я чимось йому допомогти?

— Ваш друг у надійних руках. Моя дружина — чудова медсестра, і хоча моя лікарня зовсім не схожа на ті клініки, до яких ви звикли у себе в Америці, вірте мені, коли я кажу, що маю великий досвід лікування усіляких травм. Бо навіть на таких маленьких острівцях, як наш, люди теж травмуються. — Він замовк, потім запитально подивився на Тес і додав: — А ви з ним уже розмовляли?

Тес була трохи спантеличена таким запитанням.

— Розмовляла?

— А як же. Вам треба це робити. Розмовляйте з ним. Надихайте його, дайте йому сили. — Манера розмови лікаря була майже батьківською. Він посміхнувся і злегка похитав головою. — Якщо ви думаєте, що натрапили на якогось провінційного знахаря, то, запевняю, ви помиляєтеся. Багато видатних терапевтів підтримують цю ідею. Те, що ваш друг у комі, ще не означає, що він не здатен чути. Це просто означає, що він не може вам відповісти... поки що. — Лікар на мить замовк; в очах його світилися співчуття і надія. — Поговоріть з ним... і помоліться за щасливий фінал.

Тес посміхнулася і збентежено відвела очі.

— Мені це не надто добре вдається.

Її слова не переконали Мавромараса.

— Хоч ви і не здогадуєтеся, але по-своєму ви вже займаєтеся цим. Ви молитеся за нього хоча б тому, що бажаєте йому одужання. А за його здоров'я вже молилося багато людей. — Лікар вказав на маленьку церкву, що стояла поодаль. Тес побачила, як біля дверей віталися декілька місцевих мешканців, одні щойно прийшли до церкви, інші вже покидали її. — Багато родин на цьому острові живуть з моря. У ніч, коли налетів шторм, у морі були чотири рибальські човни. Сім'ї моряків молилися за їхнє благополучне повернення, і Господь почув їхні молитви. Всі вони повернулися додому неушкодженими. А тепер промовляється іще більше молитов, молитов вдячності. А також молитов за одужання вашого друга.

— Ви усі молитеся за його одужання?

Лікар кивнув головою.

— Так, усі.

— Але ж ви його навіть не знаєте!

— Це не має значення. Його принесло сюди море, і нашим обов'язком є виходити його, щоби він зміг повернутися до нормального життя.

Мавромарас сів у автомобіль.

— От тепер я вже точно маю їхати. — З помахом руки і прощальним поглядом він рушив вулицею вниз через калюжі каламутної дощової води і зник.

Провівши машину поглядом, Тес збиралася було повернутися до будинку, але завагалася. Вона не пам'ятала, коли востаннє була у каплиці церкві чи будь-якій іншій релігійній споруді — хіба що у справах як археолог, а також, звичайно, коли опинилася в обгорілих залишках церкви на Мангеттені. Шльопаючи по розкислій дорозі, вона вийшла на невелике бруковане подвір'я, перетнула його і, штовхнувши двері, зайшла усередину.

Маленька церква була напівпорожня; побожно молячись, люди скупчилися попереду на старих церковних лавах, відполірованих до блиску за багато років використання. Тес стояла на вході, озираючись. Це була проста, освітлена десятками свічок каплиця, на побілених стінах якої виднілися фрески вісімнадцятого століття. Поволі ступаючи, вона помітила альков зі срібними іконами святого Гавриїла та святого Миколая в оправі з коштовних каменів. Під впливом миготіння свічок та тихих звуків молитви Тес охопило дивне відчуття. Раптом їй захотілося помолитися. Ця думка викликала у неї внутрішній дискомфорт, і вона відкинула її, гадаючи, що це буде лицемірством з її боку.

Тес уже збиралася йти, як раптом помітила двох жіночок, що вчора приносили їй їжу й одяг. З ними були двоє чоловіків. Жінки теж помітили її і поквапилися підійти, а потім стали метушитися навколо неї, висловлюючи непідробний захват від її швидкого одужання. Вони раз у раз повторювали одну й ту саму фразу: «Doxa to Theo», і хоча Тес не розуміла, що вони кажуть, вона посміхалася їм у відповідь, зворушена їхнім щирим співчуттям. Тес здогадалася, що з жінками були їхні чоловіки, місцеві рибалки, яким вдалося уникнути шаленого шторму. Вони тепло привітали її. Одна з жінок вказала на купку свічок у ніші й промовила щось таке, чого Тес спочатку не зрозуміла, але потім поступово збагнула. Ця жінка казала Тес, що вона та її подруга поставили свічки за здоров'я Рейлі.

Тес подякувала їм і поглянула на неф церкви, де у мерехтливому світлі свічок сиділи купки мешканців міста, об'єднавшись у молитві. Вона ще трохи постояла, а потім повернулася і попрямувала назад, до