Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

Повний місяць завис у небі, освітлюючи заборонену зону примарним світлом. Ліс здавався живим - його віття скрипіло, ніби хтось стогнав у темряві. Я стояла посеред цієї темряви, стискаючи меч Сили Трьох у тремтячих пальцях. Його вага була не лише фізичною - він ніс у собі тягар рішень, від яких залежало усе: моє життя, життя моїх студентів і, можливо, усього світу.

Артефакт, який я створила з Занкусом, той маленький ключик з синім камінням, це і був мій меч, як тільки втратила батька, ключ наче активувався та я відразу зрозуміла, що зараз саме той час, щоб використати його.

Я відчувала, як зілля у флаконі біля пояса пульсує теплом. Воно мало стати моїм останнім шансом і порятунком світу…

Зілля, яке я приготувала у маленькій кухні Елізабет, використовуючи траву чорну смерть, кров самої творчині Смерті та серце… серце мого батька, яке Леонардо вирізав з його грудей, перш ніж мій батько назавжди покинув наземний світ.

Мені на мить здалось, що чиясь тепла рука торкнулась мого плеча та я відчула щось рідне. 

«Нехай ти не був найкращим батьком, але іншого я не мала, і цього для мене було достатньо. Твоя любов була дивною, іноді болючою, але вона була справжньою» - мовила в голові та невидима рука стиснула моє плече, наче давши зрозуміти, що я не одна. 

Я сумнівалася. Перед очима миготіло обличчя Майкла - мого коханого, мого болю. Його тіло тепер належало Хаосу. І щоразу, коли я згадувала його очі, його знущальну посмішку та його завжди влучні та трохи зарозумілі слова, серце розривалося.

«Ну, чого чекаєш? Ти хочеш його вбити чи ні?» - голос усередині мене був різкий і холодний. Мій голос, але водночас чужий.

- Я готова, Хаосе, готова до твоєї гри, - прошепотіла та слова здались мені дуже гучними. 

Хаос, в тілі Майкла, з’явився раптово. Його силует вирізнявся на тлі місяця, а тіні заворушилися під його ногами. Позаду нього стояли демони, кожен зі зловісним обличчям, що ховалося у темряві. Поруч із ним, у сяйві, що несло холодну приреченість, стояла Доля - її руки були складені на грудях, а усмішка випромінювала жах.

- Кара Бенет, - промовив Хаос, його голос лунав, наче грім. - Ти ж знаєш, що всі твої рішення - це лише ілюзія вибору. Кожен твій крок веде до мене, хоч ти й борешся з цим. Скільки разів ти робила спроби змінити свою долю, і щоразу ти обирала те, що призначено Долею? - він злегка повернув голову до творчині, а та лише, кивнула йому в знак підтримки. - Ти справді думаєш, що здатна щось змінити? Чи, може, твоя воля - лише слабкий відбиток мого хаосу?

Я думала Доля та Смерть разом проти Хаосу, але, що гадати Смерті тут немає і можливо не зʼявиться. 

Хаос наблизився, його постать розчинялася в тіні, але голос був чітким:

- Подивись на себе, Каро. Скільки людей ти зрадила, в скількох смертях ти винна? Твоє перше кохання, потім Ітан, Джейк Колі, твій студент, ще згадаємо батька, а тепер ще й Майкл - ти ніколи не мала сили їх врятувати. І не матимеш. Бо ти - всього лише піша у моїй грі. Скажи мені, Каро, як довго ти ще зможеш брехати собі, що твоя боротьба має сенс?

Я проковтнула клубок у горлі й міцніше стисла меч.

- Нехай так, - холодно відповіла, стискаючи кулаки. - Але навіть піша може стати королевою, якщо дійде до кінця.

- Королевою, - усміхнувся Хаос. - Ти ніколи до цього не дійдеш, бо щоразу зупинятимешся на моєму кроці.

Його демони кинулися вперед, і хаос - справжній хаос - накрив ліс. Їхні чорні тіла виринали з тіні, мов примари, кігті розривали повітря, а рев розривав свідомість. Я підняла меч і зустріла перший удар, відчуваючи, як магія збирається у моєму тілі. Я різала й відштовхувала їх, але демони множилися.

І тоді з темряви пролунав голос:

- Кара! Ми тут!

Вони прийшли...

Мої студенти, викладачі, ті кого я хотіла захистити, вони прийшли на допомогу.

- Що ви тут робите? - зізнаюсь, я була рада їх бачити та хвилювання за них взяло вверх. 

- Життя мінлива річ, - ззаду викладачів зʼявився король демонів. - Невже думала, що я так просто тебе до всього цього готував. 

Асмодей усміхнувся, його волосся в цей раз обережно було завʼязане у хвостик, наче натякаючи, що до битви він готовий. 

До битви зі своїми ж підданими? З демонами? Це ж треба, яке життя все ж таки мінлива річ.

Погляд Асмодей перемістився до Хаоса:

- Я більше не твоя тінь, Хаосе. Нехай ти й забрав те, що створив я, - Асмодей натякнув на демонів. - Але сьогодні я оберу іншу сторону. 

Хаос глузливо глянув на нього та битва на цьому лише спалахнула новим вогнем.

Хаосу схоже не сподобалось, що я маю підтримку та він підняв руки угору та ще сотня демонів оточила нас.  

Першою отямилась Олівія. Вона здійняла в повітря темні вихори, які збивали ряди демонів і ставали щитами.

Аманда сипала  заклинаннями, які створювали вогняні кулі, що вибухали, як маленькі сонця, спалюючи ворогів.

Георг з таким запалом бився з демонами, що їх голови летіли убік, неначе перестиглі яблука зламаного дерева під ударом буревію.

Брати Тонкан билися разом - їхні магічні леза світилися чорним вогнем.