Читати книгу - "Звіробій"

Замолоду індіянки звичайно бувають лагідні й покірні, у них милозвучний голос і веселий сміх; але важка праця та поневіряння здебільшого позбавляють їх цих переваг, перш ніж вони досягають того віку, що для Сумахи вже давно минув. Їм доводиться чимало злоститися, і зрештою голос їхній грубішає, хоч коли їх укусить шалена муха, вони починають верещати, і то так пронизливо, наче хочуть ствердити, якої вони статі. Проте Сумаха була не зовсім позбавлена жіночої привабливості, вона донедавна вважалася красунею і ще не встигла збагнути істину, що час та гризоти згубно діють і на чоловіків, і на жінок.

За дорученням Розчахнутого Дуба жінки, які стояли поряд, увесь час переконували невтішну вдовицю, що можна умовити Звіробоя — він радше піде в її вігвам, аніж у країну духів, — хоч його поведінка не давала жодних підстав для таких надій. Вождь ужив усіх засобів, аби здобути для свого племені найвидатнішого мисливця цілого краю, а також дати чоловіка жінці, яка, він передчував, може спричинити багато клопоту, коли плем'я не задовольнятиме її вимог і не виявлятиме належного піклування.

Отож Сумасі таємно порадили зайти в коло і звернутися до бранцевого почуття справедливості, перш ніж плем'я вдасться до останнього аргументу. Вона радо погодилась, бо стяти дружиною відомого мисливця вважалося серед ІНДІАНСЬКИХ жінок такою ж честю, як серед жінок цивілізованіших країн вийти заміж за багатія. А що обов'язок матері індіяни ставлять над усе, то вдова аж ніяк не відчувала того сорому, котрий дошкуляв би нашій мисливиці за багатими нареченими. Діти, що вона їх вела за руку, правили за достатнє їй виправдання.

— Бачиш, я перед тобою, жорстокий блідолиций, — почала жінка. — Твоє сумління має підказати тобі, чого я прийшла. Я знайшла тебе; я не можу знайти ані Рисі, ані Пантери. Я шукала їх в озері, в лісах, у хмарах. Я не знаю, куди вони подалися.

— Ніхто того не відає, Сумахо, ніхто того не відає,— озвався полонений. — Коли дух залишає тіло, він мандрує в невідомі краї, тож будемо сподіватися — там йому краще. Не маю сумніву, обидва твої воїни подалися в багаті дичиною мисливські угіддя, і в належний час ти їх там зустрінеш. Дружина й сестра сміливців має бути щаслива, що вони так скінчили своє земне життя.

— Жорстокий блідолиций, що зробили тобі мої воїни? Навіщо ти їх убив? Вони були найкращі мисливці й найсміливіші молодики в усьому нашому племені. Великий Дух хотів, щоб вони жили, аж поки засохнуть, як гілка гемлока, і впадуть од власної ваги.

— Е ні, добра Сумахо, — перебив її Звіробій: він-бо занадто любив правду, щоб слухати беззаперечно такі перебільшення, хай навіть з уст бідолашної вдови. — Е ні, добра Сумахо, це вже занадто, навіть як на індіянський погляд. Молодиками їх би не назвав ніхто, так само як тебе — молодою; що ж до бажання Великого Духа, котрий буцімто готував їм інший кінець, — це сумна помилка, бо те, чого хоче Великий Дух, обов'язково збувається. Певна річ, обоє твоїх друзів не заподіяли мені аніякісінької шкоди. Я підняв на них руку не за те, що вони мені зробили, а за те, що прагнули зробити. Такий закон природи: роби іншим те, що вони хочуть тобі зробити.

— Це так. Сумаха має один язик: вона може розказати лиш одну бувальщину. Блідолиций вразив гуронів, щоб гурони не вразили його. Гурони народ справедливий: вони про це забудуть. Вожді заплющать очі і вдадуть, ніби нічого не бачили. Молодь повірить, що Пантера і Рись вирушили в далеке полювання і не повернулися; Сумаха ж візьме за руки своїх дітей, зайде в оселю блідолицього й скаже: «Дивися, це твої діти, а також мої; годуй нас, і ми житимемо з тобою».

— На такі умови, жінко, я не пристану.

Звичайно, мені шкода, що тобі довелося зазнати втрат, та ще й важких, але на умови твої я не згоден. Якби ми жили поряд, я б залюбки постачав тебе дичиною. Але, казати правду, мені анітрохи не кортить стати твоїм чоловіком і батьком твоїх дітей.

— Подивись на цього хлопця, жорстокий блідолиций. Він не має батька, що навчив би його полювати оленів і знімати скальпи. Поглянь на цю дівчину. Який юнак прийде шукати собі дружину в оселю, де немає господаря? Решта дітей лишилися вдома в Канаді, і Вбивця Оленів знайде там стільки голодних ротів, скільки забагнеться його серцю.

— Кажу тобі, жінко, — вигукнув Звіробій, рішучість котрого не похитнули ані благання вдови, ані яскрава картина, що її вона змалювала, — все це мені ні до чого. За сиріт повинні подбати родичі й плем'я. Я ж не маю дітей і обійдуся без дружини. А зараз, Сумахо, йди собі з богом, залиш мене в руках вождів, бо все моє єство повстає проти думки, що я можу з тобою побратися.

Немає потреби змальовувати те враження, яке справила на жінку рішуча відмова. Коли в її грудях заховувалося щось схоже на ніжність— а, мабуть, немає на світі жінки, цілком позбавленої цього почуття, — то вона зникла після такої одвертої відмови. Скажена лють, вражена гордість, цілий вулкан злостивості вибухнули враз, і жінка знесамовитіла, мов на неї раптом наслано. Не відмовивши жодного слова, вона заверещала так, що луна пішла лісом, кинулася на свою жертву і вчепилася в чуба, очевидячки, маючи намір вирвати його з корінням. Нелегка то була справа від неї визволитися. На щастя для полоненого, лють її була сліпа; аби жінка спрямувала свій гнів обмірковано, наслідки його виявилися б фатальні, бо безпомічний юнак опинився цілком у її владі. Отож їй пощастило тільки видерти два чи три пасма, перш ніж молоді воїни одтягли її від жертви.

Образу, що її Звіробій завдав Сумасі, сприйняли як образу всьому племені, не через те, що жінка користувалася великою пошаною, а з тої причини, що полонений зневажив гуронку.

Саму Сумаху любили не більше за ту кислу ягоду, від якої вона запозичила своє ім'я, і тепер, коли загинули її головні захисники, чоловік і брат, мало хто приховував свою до неї відразу. Проте всі вважали справою честі покарати блідолицього, котрий погордував їхньою одноплемінницею, та ще й волів померти, аніж звільнити плем'я від обов'язку утримувати вдову та її дітей. Молоді воїни виказували нетерпіння. Розчахнутий Дуб розумів, — їм кортить розпочати тортури; старшини ж очевидячки не виявляли ніякої схильності до дальшого